Жертвоприношення Домініка Веннера

«Я повстаю проти року долі. Я повстаю проти отрут, що гублять душу, проти індивідуалістичності бажань, що розривають наш зв’язок з корінням і традиційними формами буття, зокрема з родиною — фундаментом нашої тисячолітньої цивілізації. Виступаючи на захист ідентичності кожного з народів у себе вдома, я повстаю проти злочинного заміщення нашого народу іншими», — останнє послання Домініка Веннера, ідеолога руху «нових правих», Європі. Ці слова француз «підписав» власною кров’ю: 21 травня 2013 року Домінік Веннер застрелився в Соборі Паризької Богоматері. 

Одним із найбільш переломних періодів у житті філософа стали події збройного конфлікту в Алжирі 1954-1962 рр. Алжирська війна, у якій Веннер бере участь як солдат, і як політичний активіст, це бойові дії між повстанською організацією «Фронт Звільнення Алжиру» та французькою колоніальною армією з місцевими жителями європейського походження, які завершились утратою французьким урядом контролю над територією та проголошенням незалежності Алжиру. 

Французькі війська в Алжирі

 XIX століття знаменується колоніальною політикою Європи, і французька метрополія досягла в цій справі неабияких вершин. Зокрема, в 1830 році французами була споряджена величезна військова експедиція в Алжир під командуванням генерала Бурмона. Експансія поширювалась на всю країну, відбивши ці території в Османської Імперії, та встановивши своє панування в результаті. Стан речей залишався незмінним впритул до закінчення Другої світової війни. Починаючи з 1946-го року розгортається низка заворушень (Індокитай, Туніс, Марокко та власне Алжир), однак владі вдалось легко придушити дії ще позиційно несформованих алжирців. У 1950-ті французькі позиції починають слабшати у зв’язку підйомом національно-визвольного руху та виникненням політичних сил, відверто ворожих щодо французької присутності в країні ,на його тлі.

Прапор Алжирської комуністичної партії

Промовистим є те, що ці сили керувалися комуністичною та демократичною ідеологіями. 1954 став першою відносною перемогою Фронту національного визволення. І незважаючи на те, що французам вдалось відбити численні атаки, ФНВ здійснили більше ста нападів, вбивши десятки поліцейських та солдат. До 1956-го року чисельність Армія національного визволення (збройне крило ФНВ) збільшилась із кількох сотень до 50 тисяч постійних бійців. Упродовж наступних років Франція нарощувала свою військову присутність у регіоні, що дозволило підтримувати колоніальний контроль. Французьке населення Алжиру всіляко підтримувало такий хід подій та навіть вимагало діяти більш рішуче задля остаточного придушення алжирського повстанського руху. Проте в самому Парижі ситуація, на жаль, була не такою однозначною: значущих сил набирали групи, які вважали війну марною, непотрібною й затратною для країни. Ці політичні

Плакат Організації Секретної Армії (OAS)

конфлікти призвели до перевороту, що закінчився приходом до влади Шарля де Голля, в якому більшість вбачала європейського консерватора, що не «здасть Французький Алжир«. Але вже у 1959-му де Голль розпочинає відверто проалжирську риторику, що викликає обурення з боку правих інтелектуалів. І хоча наступні роки і відзначались спробами зупиненення руху до незалежності, політичний дискурс де Голля не вбачав вирішення алжирського питання на користь Франції від самого початку. 1961 стає початком кінця: розпочинаються мирні переговори між урядом Франції та представниками повстанців. Єдиною протидією таким антифранцузьким векторам стає «Організація секретної армії», угрупування, що намагалось зупинити мирний процес, який почав взяв початок після референдуму 8 січня 1961, на котрому 75% французів у Франції та 70% в Алжирі висловились за надання Алжиру незалежності. 

Саме за участь у терористичному підпіллі OAS 19 квітня 1961 року Домінік Веннер потрапляє за ґрати на півтори роки, де і пише перший маніфест «нових правих» — «До позитивної критики», здійснивши аналіз розвитку подій на політичній площині Франції. Текст підбиває підсумки досвіду Веннера, і мислитель намагається зробити корисні для правого руху висновки з власних помилок. Він критикує неспроможність «правих» до актуальної ідеологічної рефлексії: критикуючи комунізм, їм, тим не менш, до смаку капіталізм, благами якого вони активно користуються. Саме це тяжіння до комфорту призводить їх і до конформізму. Француз вбачає безліч недоліків в організаційній діяльності правих активістів: опортунізм (безпринципне служіння системі задля власної вигоди), міфоманія (марення застарілими неактуальними для сучасності прикладами успіхів правих сил у Європі), тероризм (сліпе застосування сили без цілі), анархізм (відсутність елементарної дисципліни); та пропонує нову революційну доктрину з новими категоріями: гуманізм мужності (істинна європейська цивілізаційна парадигма), живий порядок (влада волі над системою, кращих над гіршими), органічна економіка (матеріальне зростання не відіграє роль самоцілі).

Перше українське видання «До позитивної критики»

Веннер мріє про європейську весну, що об’єднає нації та відновить свою суб’єктність в історії. Наша країна, за Домініком Веннером, неодмінно має стати учасником нової молодої Європи: «Думати про єдність означає передовсім думати про звільнення всіх полонених націй, від України до Німеччини. Доля Європи — на Сході: розбити кайдани, повалити радянську тиранію, відкинути назад азіатську орду«. Як бачимо, в Європі Веннера є значиме місце українській нації, а отже, спонукає нас до детального вивчення праць філософа. Єдине вирішення сучасної політичної кризи Домінік Веннер вбачає в інтелектуальному опорі та злагодженим діям на користь націоналістичної революції. Він вірив у цивілізаційну могутність Європейського континенту, за яку віддав своє життя. 

Матеріал підготувала Юлія Менада

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *