Популізм як вирок епохи

При владі в Україні ще не було сил, які не користувалися б популістською риторикою для підвищення впізнаванності та прихильності серед населення. Протиставляючи свої опозиційні політичні сили провладним, що “захищають інтереси еліт”, популісти маніпулюють свідомістю мас. З часом популізм став настільки органічним у вищих ешелонах влади, що без нього уявити вітчизняну політику неможливо, як і без взаємних звинувачень у популізмі з трибун. Чи можлива українська політика без популізму?

До історії поняття

Популізм (від латинського “populus” — народ, маси) відомий європейській політиці ще з античних часів. Демагоги в Давній Греції, популяри та народні трибуни в Римській республіці сприяли падінню великих держав минувшини. Прикриваючись “захистом простого люду”, політики концентрували на собі увагу широких верств населення, а відтак отримували можливість відстоювати особисті інтереси, прикриваючись “інтересами загалу”. Що характерно, популісти древності спекулювали саме на матеріальній складовій життя народу. Саме це й вирізняє популістів сьогодення. У наш час найбільше популістську риторику використовують соціалісти, проголошуючи ідеали “загальної рівності”. Звісна річ, явище популізму характерна особливість сучасності, не локалізована лише в Україні.

Критика популізму

Активно критикують популізм філософи після приходу до влади мас на початку ХХ століття. Варто відзначити особливо Освальда Шпенглера, Хосе Ортегу-і-Гассета, Йогана Гейзингу, Карла Шмітта, Фрідріха Юнґера та  Мартіна Гайдеґера, котрі виступають із культурологічною та політичною критикою явища. Передовсім, з їх концепцій виходить, що “масовізація” сприяла знищенню поняття індивідуальності, адже маси не приймають те, що вирізняється з-поміж них, особливо альтернативні точки зору. Маси здебільшого живуть у містах Європи, відірвані від землі та коріння, і саме в містах процвітає нігілізм, який ненавидить будь-які культурні форми — від смаку до честі. Маси також нівелювали мораль і цінності, лишивши людині лише “базові права” замість загального підняття рівня етичних орієнтирів. Дуже важливим симптомом сучасності також є прогресистська віра в те, що техніка мала би “звільнити” людину, подарувавши їй багато вільного часу для творчості, проте натомість створила черговий дефіцит через невміння мас проводити дозвілля. Замість якісної освіти маси отримали лише набір зовнішніх атрибутів освіченої людини, не отримавши гідного виховання та комплексних знань. Замість плюралізму політичних позицій постала єдина ліберальна істина, яку ретранслюють контрольовані ЗМІ, та ставлять в рамки цензури все, що виходить за її межі. Як не парадоксально, саме в епоху маси відбулося згортання дискурсу.

Отже, замість широкого підняття рівня освіти мас, замість утвердження конструктивного дозвілля для мас, замість підняття рівня громадянської свідомості — маси отримали доступ до багатьох раніше “елітарних” сфер життя, нівелюючи їх попередні стандарти. Замість збільшення якості, відбувся значний зріст у кількісному відношенні та значне зниження планки якості.

Популізм та УкраїнаПопулізм як стратегія політичної комунікації в Україні переважає з 1991 року. Звернення до абстракцій на кшталт “людства” чи “братських народів” у публічній політиці, націлене на формування в електорату ідеологем тих чи інших світоглядних позицій. Побічно це формує у виборця фіктивне уявлення про задачі та функції політика: замість вирішення питань державного та локального рівнів майбутній політик пропонує наперед нереалістичні політичні кроки подібні до “покращити життя вже сьогодні”, “повернути країну народу” чи “протистояти фашизму”. Також проблемним є використання у політичній риториці терміну “народ”, що універсалізує та часто редукує складну суспільно-політичну реальність, фактично унеможливлюючи реальну політичну роботу на благо національних інтересів, специфікованих у мікрогрупах. Через засилля популістських стратегій у політиці, програми суспільних діячів деформують картину дійсності, перетворюючи політику на двовимірну: наприклад, де з одного боку, “агенти Кремля”, а з іншого — “сивий”.

Як подолати популізм?

Політики використовують політичну безграмотність мас і соціально-економічне становище населення для досягнення власних політичних цілей. На сьогодні постала загроза популізму через кризу експертного середовища, що виникла через демократизацію засобів масової інформації, зниження рівня фахової освіти та можливість підкупу експерта зацікавленими особами. Тож передовсім, цінним кроком для усунення популізму з політичного обрію стало б запровадження політичної освіти для населення, бажано зі шкільних лав.

В будь-якому разі популізм можна усунути лише діями у площині реальної політики, тим самим продемонструвавши вперше в незалежній Україні якою може бути реальна політична стратегія та здійснення політичних реформ.

Матеріал підготувала Анна Вольницова

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *