“Убивство священного оленя”: незворотність божественного

Йоргос Лантімос — грецький кінорежисер, що гучно заявив про себе стрічкою-антиутопією “Лобстер” на Каннському кінофестивалі у 2015 році. Смислове навантаження, естетична візуалізація та довершений музичний смак Лантімоса змусили з нетерпінням очікувати наступної його роботи, і режисер не змарнував сподівань глядачів.

“Убивство священного оленя” — без сумніву, вдала спроба вплести античні архетипи в сюжетну лінію сучасного кіно. Фільм розповідає історію успішного кардіохірурга, що, допустивши рокову помилку на операційному столі, вбиває власного пацієнта. Нависаюче відчуття провини змушує чоловіка встановити зв’язок із сином померлого. З цього моменту міф дає знати про свою присутність, і кожен кадр наповнюється жахом древньогрецької трагедії. Хлопчик вимагає рівноцінної відплати за втрату свого батька — смерть одного з членів родини лікаря від його ж таки руки. Непослух хірурга не діє: його дітей наздоганяє загадкова хвороба, а дружина впадає у відчай, будучи не в силах зарадити. Напруга щомиті зростає, і глядач відчуває, що фатальні танці смерті вже зовсім близько. Кінцівку драми все ж краще дізнатись самотужки. Однак, спробуємо зупинитись на невидимих нитках, що надають сюжету метафізичного наповнення, звернувшись до міфу.

Очевидно, що сам режисер вказує на міфологічний сюжет з троянського циклу. Мікенський цар Агамемнон, направляючись війною на Трою, випадково вбиває священну лань, що призначалась в жертву сестрі Аполлона, Артеміді. Богиня гнівається на царя та насилає на греків безвітря. Штиль унеможливлює все: похід, перемогу, падіння великої Трої, вічну славу. Вердикт Богині також роковий — жахлива ціна за допущену царем помилку є життя його найкрасивішої доньки Іфігенії. Вона добровільно приносить себе в жертву заради батькового тріумфу. Посилання на міф з’являються у фільмі двічі. Першого разу у репліці дочки головного героя, яка, по суті, відтворює міфологічний наратив в словах: “Дозволь стати тією, що викупить твої гріхи, тату. Вбий мене”. Та вдруге, коли шкільний вчитель хвалить її ж твір, присвячений трагедії Іфігенії.

Інший міф з участю Артеміди (Діани у римській міфології) постулює схожі мотиви. Актеон, син Бога Арістея, під час полювання необачно вступає в священну рощу Артеміди, яка у цей час купається з німфами у водах своїх володінь. Мисливець, замість смиренної втечі, підглядає за вічно цнотливою оголеною Богинею, за що вона карає його, перетворивши в оленя. Актеон гине у цій еманації: його розтерзують на шматки власні собаки. Знову олень, знову фатум, знову рок, знову невідворотність покарання.

Фільм Йоргоса Лантімоса занурює нас у доволі незвичний світ. Сучасність, що регламентується виключно правовою або світською етикою, завжди готова йти на компроміс. Люди тяжіють до комфортного існування, що нівелює можливість ситуації як героїчного подвигу, так і фатальної екзистенційної помилки. Режисер намагається зосередити увагу глядачів на вищих категоріях та станах. І наче задає питання: а що робитимете ви, коли велич страхітливого незворотнього постукає у дім?

 

Підготувала Юлія Менада

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *