100-річчя Великої Війни: уроки для української політики пам’яті

Зовсім нещодавно світ відзначав 100-річчя з дня завершення Першої світової війни. Понад 78 мільйонів учасників і 10 мільйонів загиблих – саме так історики оцінюють наслідки зіткнення шести світових імперій та їх союзників. Загалом у конфлікті брало участь 38 держав. Перша світова війна визначила кінець старого світового порядку, котрий склався після Наполеонівських війн, а результати конфлікту мали вирішальний вплив на подальшу історію ХХ століття.

У неділю, 11 листопада, у багатьох країнах світу відбулися урочисті пам’ятні заходи, зокрема у Франції та Великобританії. Щоправда, у кожної держави, яка століття тому була в складі Антанти та Четверного союзу, політика пам’яті щодо вшанування  І світової війни різна. Вважається, що саме для Франції та Великої Британії даний конфлікт має більше значення, аніж для Німеччини, Угорщини, України, Польщі, США, Росії абощо. Адже саме у Британії та Франції її називають «Великою війною». Та навіть на прикладі саме цих держав ми спостерігаємо наскільки згадки про події столітньої давнини відрізняють як на державному, так і на побутовому рівні. Це зумовлено історичними та політичними чинниками.

Франція

Цьогоріч наймасштабніші заходи відбулися у французькій столиці Парижі, куди з’їхалися лідери 66 держав. Серед них президент Сполучених Штанів Дональд Трамп, канцлер Німеччини Ангела Меркель, канадський прем’єр-міністр Джастін Трюдо, президент України Петро Порошенко. На урочистостях у Парижі був присутній і президент Росії Володимир Путін.

Напередодні 11 листопада, президент Франції Емануель Макрон та Ангела Меркель зустрілися у Коп’єнському лісі, де у 1918 у залізничному вагоні було підписано договір про припинення вогню. Лідери обох країн обійнялися та потиснули один одному руки на знак дружби між цими державами. Варто зазначити, що це вперше з моменту заснування Федеративної Республіки Німеччина канцлер разом із президентом Франції відвідали Коп’єнський ліс.

Вже наступного дня об 11 годині біля Тріумфальної арки у Парижі розпочалася меморіальна церемонія. Захід розпочався з виступу Емануеля Макрона. Пізніше місцеві школярі зачитали листи солдатів, які брали участь у війні – французькою, англійською та німецькою мовами. Опісля гості відправилися до Єлисейського палацу та на Паризький форум миру.

Великобританія

Тим часом у Великій Британії протягом двох тижнів, з 1 по 11 листопада, також проходили меморіальні заходи за участю як членів парламенту, так і королівської родини. Щороку, на другу неділю листопада в Британії і країнах Співдружності припадає так звана «Remembrance Sunday» – Неділя пам’яті, або Поминальна неділя. Об 11 годині, 11 дня 11 місяця щороку життя в Британії зупиняється, країна згадує своїх полеглих.

Традиція відзначення Неділі пам’яті була запропонована ще королем Георгом V у 1919 році. Церемонія проходить у Лондоні на вулиці Вайтхол та розпочинається з двох хвилин мовчання, опісля колона військових рухається до головного військового меморіалу Кенотафу, де представники королівської родини та члени парламенту покладають вінки. Цьогоріч свій вінок до Кенотафу склав і президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр, а його дружина спільно з королевою Єлизаветою та герцогинями Корнуольською, Кембриджською та Сассекською спостерігала за дійством з балкону будинку, де базується офіс міністерства закордонних справ та співдружності. Вже ввечері у Вестмістерському абатстві відбулася поминальна служба за загиблими.

Напередодні Пам’ятної неділі, 8-го листопада, поблизу Вестмінстерського абатства герцогом Сассекським було відкрито «Поле пам’яті», встелене маленькими білосніжними хрестами, на яких були закріплені паперові червоні маки. Червоний мак як символ полеглих і крові, пролитої на полях бою за межами країни, був затверджений Королівським британським легіоном, створеним через три роки після завершення Першої світової, у 1921 році. 

Саме тому в останні дні жовтня та на початку листопада на вулицях британських міст можна зустріти величезну кількість людей, що носять закріплену квітку маку на одязі. У такий спосіб британці показують те, що вони не забувають події «Великої війни».

З 2014 року у Британії існує традиція створення інсталяцій із керамічних червоних маків. Перша така інсталяція була створена біля стін Лондонського Тауера. Всього використовується майже 888 246 керамічних квіток, кожен символізує британського військового, що поліг у І світовій війні.

Пам’ятну неділю відзначають й у інших країнах Співдружності, де в кожній англіканській церкві проходять поминальні служби.

Бельгія

Однією з країн, яка першою відчула на собі новий характер війни, була Бельгія, територія якої була стратегічно важливою для обох воюючих сторін. Період серпня – листопада 1914 у історії зветься «Зґвалтування Бельгії», а кампанія 1915 року на Бельгійському фронті відзначилася однією з найзнаменитіших битв в історії людства.

Руїни м. Іпр

Протягом чотирьох років з 2014 по 2018 уряд Бельгії організовував меморіальні заходи як на території своєї країни, так і закордоном. У серпні 2014 року у місті Льєжі та у квітні 2015 у місті Іпр лідери європейських держав покладали квіти до меморіалів, в пам’ять не тільки про загиблих військових, а й про цивільних, що загинили від токсичних речовин. Щодо закордонних заходів, то зокрема, в Україні у 2016 році Посольство Бельгії вшанувало пам’ять бельгійського автобронедивізіону, який було залучено до бойових дій у Західній Україні та в Києві між 1916 і 1918-ми роками, перед поверненням до Бельгії через території Сибіру і США.

Німеччина

На відміну від Великої Британії та у Франції, для Німеччини сторіччя з дня завершення І світової війни і участь перших осіб країни у заходах закордоном, вважається способом показати прагнення німців до «європейського» вшанування пам’яті жертв тих подій. Політична верхівка Німеччини всіляко намагається уникнути враження про існування якоїсь особливої німецької культури пам’яті. Комплекс почуття вини та відсутність вираженої політики пам’яті зумовлені цькуванням Німеччини як сторони, що програла в обох світових війнах.

Польща

Для Польщі 11 листопада не просто день завершення Великої війни, а й День відновлення незалежності. Вже традиційно у столиці проходять велелюдні марші, де польські націоналісти займають провідну роль, а гаслами «No more brоther wars» доводять свої пан’європейські настрої.

Україна

Говорячи про політику пам’яті щодо Першої світової війни в українському суспільстві та на державному рівні, її цілком справедливо можна назвати «забутою війною». Це зумовлено систематичним викорінюванням із масової свідомості пам’яті про ті події більшовицькою владою.

Ленін та його послідовники вважали Першу світову тільки «прелюдією до революції та громадянської війни», в якій перемогли «правильні герої» – червоноармійці Таким чином, героїв Першої світової війни замовчували, бо зарахували їх до категорії «неправильних». А самому конфліктові відвели другорядну роль у світовій історії. Проте саме І світова стала поштовхом до розпаду Австро-Угорської та Російської імперій, утворення Української народної республіки та Західноукраїнської народної республіки, створення Української галицької армії та Легіону січових стрільців. На теренах України відбувалися грандіозні військові операції, як Галицька битва (1914), Зимова битва в Карпатах (1915), Горлицький прорив (1915), Брусилівський прорив (1916), «наступ Керенського» (1917), операція «Фаустшлаг» (1918). Порахувати чисельність українців-учасників війни фактично нереально. Цифра колосальна. Через російську армію пройшли від 3,5 до 4 мільйонів українців, через австро-угорську – від 250 до 700 тисяч. Сотні тисяч із них загинули, понад 1 мільйон дістали поранення, каліцтва й контузії. Фронти Першої світової загартували Євгена Коновальця та Дмитра Вітовського, діяльність яких стала знаковою для українського народу.

Уроки історії

Перша світова війна подарувала українцям можливість стати незалежними, проте в силу історичних обставин, невмілого керівництва та міжнародної ізоляції, цією можливістю знехтували, а пам’ять про бої Східного фронту поволі зникає з нашої свідомості. 

Важливу роль у «забутті» цього періоду історії зіграла цензура з боку радянської історіографії, в рамках якої така вибірковість була зумовлена зокрема й бажанням викреслити епохальну роль події в історіях східноєвропейських націй.

Та попри прагнення радянської ідеології в області історії, неможливо заперечити того факту, що саме після Першої світової війни на політичній карті Європи постали нові держави: Естонія, Латвія, Литва, Фінляндія, Чехо-Словаччина, Угорщина, Австрія, Грузія, формування і розвиток яких має ключову роль для нашої спільної історії зараз. Власне, це був короткий відрізок проголошення незалежної України також.

Осмислення процесів, які змінили карту Європи та світовий порядок у цілому, роль України та українців у цих процесах, формування адекватної політики пам’яті, підваження радянських ідеологем у стосунку історії – Перша світова та її повернення грає важливу роль у формуванні нашої ідентичності й сьогодні.

Автор: Анастасія Кондрат

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *