Античність в кінематографі

Антична культура є підґрунтям сучасної Європи, твори античних драматургів – Евріпіда, Софокла, Крітія та інших – надихали митців не однієї епохи. Століттями поети, композитори, художники, скульптори та письменники шукають в античній трагедії ідеї для своїх творів, здається, вона є невичерпним джерелом натхнення для людства. Кінематограф – відносно молодий жанр мистецтва, проте він також від самого свого заснування до тепер звертається до вічних сюжетів класиків. Пропонуємо разом поринути у світ античних трагедій очима світового кіно.

Електра

Одним з найвідоміших екранізаторів античної трагедії був режисер грецького походження Міхаліс Какояніс. Він зняв трилогію, присвячену творам Евріпіда. В 1962 році на екран вийшла перша його картина цього циклу – «Електра». Фільм екранізує, мабуть, найвідомішу історію помсти. Електра живе ідеєю покарання за нечесну смерть свого коханого батька, покарання жорстокого та холоднокровного, але, як вирішать боги, справедливого. Головну роль в фільмі виконала молода грецька акторка Ірен Папас, кінокритики були у захваті від того, як влучила її гра в образ зосередженої та напружена жінки, чиєю головною метою у житті є помста. Фільм знятий у мінімалістичних декораціях, на чорно-білу плівку, нічого не повинно відволікати глядача від трагедії, що розгортається на екрані. Лише натхненний музичний супровід композитора Микиса Теодоракиса додає сюжету ще більшої драматичності. Фільм «Електра» прийнято вважати взірцем екранізації античної трагедії. В 1963 році картина була номінована на премію Оскар. Також цю трагедію у свій час екранізував угорський режисер Миклош Янчо у фільмі «Електро, любове моя».

Троянки

Через 9 років після виходу на екран «Електри» Какояніс знову звертається до античничних мотивів, цього разу він екранізує трагедію Евріпіда «Троянки». Стало зрозуміло, хто переміг, а хто програв у Великій війні, місто має підкоритися і жінки Трої чекають на вирок своїй долі. «Троянки» – це продукт співпраці грецьких, британських та американських кінодіячів. Головні ролі у фільмі виконали Ірен Папас, яка віртуозно зіграла Єлену, Женев’єв Бюжо – яка зіграла Кассандру та Кетрін Хепберн –  незламна Гекуба на екрані. Тема Троянської війни, мабуть, є одним з найпопулярніших античних сюжетів в кінематографі, варто згадати такі  екранізації: «Єлена Троянськая», 1956, реж. Роберт Уайз; «Троя», 2004, реж. В. Петерсен; «Приватне життя Єлени Троянської», 1972; «Троянская война», 1961, реж. Ф. Джорджо.

Іфігенія

Тему Троянської війни продовжує і сам Какояніс: в 1977 році він екранізує трагедію Евріпіда  «Іфігенія в Авлід». Агамемнон випадково вбиває священного оленя богині Артеміди, богиня насилає на флот греків безвітря, вони не можуть вирушити у воєнний похід, щоб задобрити богиню, Агамемнон має принести в жертву свою найгарнішу дочку Іфігенію. На роль Іфігенії режисер обрав 13-річну Татіану Папамосху, вона неймовірно переконливо зіграла юну доньку царя, яка усвідомлює, що приречена розпрощатись із життям у ім’я великої Еллади,  тим самим вразила глядачів та критиків своїм талантом. Не зміг Какояніс не запросити у цей фільм і Ірен Папас, що, напевно, уособлює собою античний жіночий образ у кіно. На цей раз вона виконала роль Клитемнестри, дружини Агамемнона.

Медея

В 1969 році на екрани виходить фільм П’єра Паоло Пазоліні за мотивами однойменної трагедії Евріпіда. У фільмі Пазоліні доволі вільно викладає історію пошуку агронавтами Золотого руна та історію драматичних стосунків Медеї та Ясона, її жорстокої помсти за нелюбов чоловіка.

На роль Медеї Пазоліні запросив всесвітньо відому оперну співачку Марію Каллас. Для неї це був справжній експеримент, ніколи до того вона не виконувала ролей в кіно, проте Каллас настільки блискавично впоралася з роллю, що залишається незрозумілим, чому Медея стала першою і останньою її роботою у кіно. Пазоліні знімав картину у турецькому місті Каппадокія, в покинутому чоловічому монастирі. Антураж фільму, костюми та декорації є вільним асоціювання режисера на тему трагедії Евріпіда. Пазоліні за допомогою талановитої гри акторів вдалося зобразити на екрані справжню драму відчаю, ревнощів та страшної помсти, що сповнювали душу Медеї. Цей сюжет був представлений і в інших картинах: «Dream of passion» 1978, реж. Жюль Дассен; «Медея» 1988, реж. Ларс фон Трієр.

Антігона

В 1961 році грецький режисер Yorgos Javellas випускає на екрани фільм за трагедією Софокла «Антігона». Антігона, що пішла проти закону держави та провела похоронний обряд над своїм вбитим братом, щоб душа його знайшла спокій, розгнівала тирана Креона та понесла жорстоку кару за свій вчинок. Антігору в цьому фільмі зіграла Ірен Папас, це була її перша роль героїні Великої Еллади, вже наступного року вона виконає доленосну роль Електри, що зробить Папас світовою зіркою. Режисер зняв помпезну стрічку, масштабні декорації, величезна кількість масовки, розкішні костюми зробили її справжньою епічною стрічкою.

Цар Едіп

Одна з найпопулярніших античних трагедій, що дійшла до сучасності, є трагедія Софокла «Цар Едіп». Едіпу була заготована нелегка доля: пророцтво говорило, що він уб’є рідного батька і одружується на матері. Він тікав від своєї долі, проте вона його наздогнала. Щоб не бачити жаху та сорому від скоєного, Едіп у відчаї виколює собі очі. Першим в 1957 році цей сюжет екранізував Тайрон Гантрі, що зробив постановку п’єси за сценарієм драматурга Вільяма Батлера Єйтса. Картина видалася доволі авангардною, автори намагалися відтворити на екрані дійство античного театру.

В 1967 році до екранізації Софокла береться П’єр Паоло Пазоліні. Роль Едіпа в його картині виконує італійський актор Франко Читті, Іокасти-Сільвана Мангано. В картині переплітаються дві лінії оповідання, перша бере свій початок у сучасності, друга – в стародавній Греції, разом вони формують сюжет стрічки, розповідаючи історію царя Едіпа,. Для музичного оформлення картини Пазоліні обрав твір Вольфганга Амадея Моцарта.

Ці фільми лиш мала частка екранізацій античної трагедії. Як ми бачимо, часи плинуть, змінюються смаки та уподобання людей, змінюються естетичні канони, літературні течії, політичні режими, змінюються кордони держав та форми мистецтва, проте драма, що розгортається в античній трагедії, залишається актуальною та живою донині, можливо, тому, що через неї можна доторкнутись до почуттів, страждань, жертовності та спасіння, до чогось справжнього та незламного, що колись мало місце в людині. 

Автор: Олександра Чепьолкіна

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *