Кокос і голий імператор

Кокосовий горіх – це філософський камінь.

Авґуст Енґельгардт

Завжди можна любити щось незвичне і дуже дивне. Нам цього ніхто не забороняє. Так само і з нашими мріями, цього нам ніхто не заборонить. Однак, не кожен наважиться говорити про свою дивну любов і вголос проголошувати фантазії. Цього не побоявся зробити Авґуст Енґельгардт (1875-1919) – німецький мрійник, нудист і вегетаріанець. Особливу любов він проявляв до тропіків, сонця і кокосів. На його думку, цей плід вершина всього живого на планеті Земля, який гідний навіть для поклоніння.

Дещо про молодість голого імператора

Авґуст Енґельгардт народився 27 листопада 1875 р. в м. Нюрнберг у сім’ї власника заводу, де виробляли лак і фарбу. Вивчав фізику і хімію в університеті Ерлангена (м. Нюрнберг), а після завершення університету працював помічником аптекаря. Саме в цей період він починає активно цікавитися здоровим способом життя і вегетаріанством. Найбільше враження на нього справила книга Густава Шлікейсена «Фрукти і хліб: наукова дієта» (1877). Після цього наш герой змінився, набрався мудрості від послідовників руху Lebensreform (рух за здоровий спосіб життя). У тогочасній Німеччині прихильники якого наполягали на важливості повернення людини до природи, щоб подолати урбанізацію та шкідливі міські звички. Це призвело до розвитку натуралізму і нудизму, що було пов’язано з популярністю нових методів харчування, таких як вегетаріанство. Від того часу Авґуст Енґельгардт перестав харчуватися м’ясом і всіляко намагався пропагувати ідеї руху Lebensreform.

Восени 1899 р. молодий вегетаріанець стає членом асоціації «Фонтан молодості», засновники якої були брати Адольф і Рудольф Джасти. Вони займалися пропагандою нудизму та вегетаріанства. Авґуст Енґельгардт проводить лекції в Лейпцигу і Нюрнберзі, де його успішно висміяли і толерантно спровадили з цих міст. Пізніше асоціацію закрили через аморальну поведінку і деякі бюрократичні правопорушення. Все ж нудизм був дивним явищем для європейців кінця ХІХ ст. Це розумів і сам Авґуст Енґельгардт, тому він вирішив пропагувати свої ідеї серед європейців не будучи в Європі. Після того, коли Адольфа Джаста засудили за діяльність організації «Фонтан молодості», наш герой виїхав подалі від закостенілих співвітчизників. Він віддав свій обов’язок державі, через службу в 14-тому піхотному полку, у липні 1902 р. вирушив до омріяного острову в Індійському океані.

Омріяна земля голих людей

Звісно, Авґуст Енґельгардт не відправився туди з порожніми руками. Весь цей час він збирав гроші, щоб придбати власний острів в німецьких колоніях Папуа Нової Гвінеї. Спершу наш герой прибув на о. Цейлон (нині о. Шрі-Ланка). Там він побачив омріяну ним священну пальму. Насолоджувався її видом і пив божественний нектар з королівського кокосу. Це був майже рай, але чужий – британський. Майбутній імператор знайшов там безліч легенд пов’язаних історією про цілющі властивості кокосів, відвідав м. Канді та храм Зуба Будди. Пізніше він переказав їх у своїй брошурі, як щось містичне, що спонукало його до одкровення та благоговіння перед ними. 15 вересня 1902 р. звідти Авґуст Енґельгардт відправився у південну частину Тихого океану, а саме в німецькомовну частину Папуа Нової Гвінеї. 2 жовтня 1902 р. за 41 тисячу марок він купує у місцевої «королеви» Емми Кольбе землю де знаходилася кокосова і бананова плантація розміром у 75 гектарів, на кораловому о. Капа Кон (о. Кабакон). На ньому проживало приблизно 40 місцевих жителів, яких особливо не турбувала присутність якоїсь білої людини. Однак вони перейшли до нього у власність як і пальми з кокосами. Лише за 28 морських миль знаходився о. Гербертсгее (о. Кокопо) з колоніальною адміністрацією. Місцева влада пізніше отримала багато головного болю через нового плантатора. Таким чином виникла молода Імперія, поки ще однієї голої людини.

Імператорський палац і покарання

Перше, що робить Авґуст Енґельгардт – це будує для себе будинок, який складався з трьох кімнат. Одну кімнату він повністю завалив книгами, а їх у нього було більше тисячі. В іншій жив сам, а третя була приймальню для гостей. Тоді його накрило буденне життя острівного мешканця. Саме в такі будні дні, коли білій людині нічого робити, майже на безлюдному острові, серед тропічної спеки і пальм, наш імператор розробив релігійну філософію і вирішив заснувати там власний релігійний орден. Назвав його «Орден Сонця» і придумав для нього вчення. Виглядало воно наступним чином.

Поклонятися потрібно Сонцю і кокосам. Однак, спершу людині потрібно відмовитися від одягу. Харчуватися виключно вегетаріанською їжею, бажано лише одними кокосами. Оскільки, сонце основа життя, тому лише завдяки йому все процвітає на планеті Земля. Кокосовий горіх знаходиться найближче до Сонця, з усього живого (росте лише в тропіках під палючим сонцем), значить у ньому концентрується квінтесенція сонячної енергії.

Завдяки цьому людина-«кокофаг», яка харчується лише кокосами, зможе оновитися і перейти на наступну сходинку буття, щоб отримувати чисту божественну енергію і жити вічно. Вона проникатиме через кінчики волосся у мозок людини напряму від сонця. Наприклад, так нею насичується волохатий кокос під палючим тропічним сонцем. Кінцевим результатом, описаної практики, Авґуст Енґельгардт бачив у втіленні безсмертної людини в кокосовому раю на о. Кабакон.

Однак, щоб це відбулося, потрібно було багато чого зробити, а саме збудувати імперію кокофагів, що буде пролягати по всьому екватору. Тому він наполегливо працював над цим. Почав продавати сушені кокоси і масло в Європу, Австралію та США, але такий бізнес був не дуже вдалим, а дещо пізніше він захворів. На його правій нозі виникла язва (тропічна фрамбезія). Це було покарання «кокосового бога» за те, що він харчувався не лише кокосами, а й іншими фруктами. Так думав Авґуст Енґельгардт під час того, коли будував свою Імперію.

Орден Сонця

Через рік, коли релігійна теорія була обдумана, а наш герой спромігся харчуватися лише кокосами. Авґуст Енґельгардт вирішує дати заклик до своїх майбутніх послідовників. Завдяки своїм збереженням і спадку, який отримав від померлих батьків, оплачує квитки для свої перших послідовників. 1903 р. перші гості прибули на острів-Імперію. Серед них був Авґуст фон Бетман (1864-1906), родом із Гельголанда. Пізніше у співавторстві вони напишуть книгу «Безтурботне майбутнє» (1905/6). Це були найкращі часи для Авґуста Енґельгардта, число його послідовників нараховувало більше 30 білих людей. Серед них був Гайнріх Конрад, але той швидко зрозумів, що йому там не місце і втік з острову назад до цивілізованої Німеччини. 1905 р. прибув Вільгельм Гейне, але через два місяці він помер. Така доля чекала майже всіх перших підданих молодої Імперії на о. Кабакон.

Завдяки ентузіазму свого нового друга Авґуст Енґельгардт починає знову активно пропагувати свої ідеї. Авґуст фон Бетман пише хвалебні оди для свого імператора і розповідає про його вчення на сторінках європейських, американських і австралійських газет. Однак, новоспечений адепт «Ордену Сонця» зрозумів, що такий спосіб життя не для нього. На острові він зустрів жінку на ім’я Анну Шваб. Пізніше вони одружилися і вирішили покинути острів. Тільки воля імператора не співпадала з таким ходом думок молодят. Авґуст фон Бетман загинув до відбуття корабля в Європу 1906 р. при загадкових обставинах, але його молода дружина все ж вирушила додому і стала активним критиком вчення Авґуста Енґельгардта.

Після падіння кокосу – випий його до дна!

Не зважаючи на те, що після цих подій майже всі члени «Ордену Сонця» вирішили покинути острів або померли від тропічних захворювань, Авґуст Енґельгардт не полишає ідеї про розширення своєї Імперії. Він писав листи в Німеччину адресовані різним людям. Серед них були Генріх Ойксен 24-річний студент-вегетаріанець Баварського університету і Макс Лютцов – відомий диригент, скрипаль і піаніст. Вони прибули на острів і приєдналися до «Ордену Сонця». Вже колишній музикант у своїх листах до друзів описував рай на Кабаконі. Найбільше йому подобалося умиротворене і сповільнене життя, яке надихає на творчість. Також він розповідав про свій досвід спілкування з ангелами. Ці нотатки публікували у всіх журналах Німеччини, що друкували статті про вегетаріанство і натуралізм.

Власне після цих публікацій Макса Лютцова на острів прибуло близько 30-ти нових адептів з Німеччини. Однак, вони швидко хворіли і вмирали як мухи, а дехто з них помирав дуже дивною смертю. Наприклад, студент Генріх Ойксен загинув при незрозумілих обставинах. Його життя під владою голого імператора тривало менше ніж півроку. Макс Лютцов також захворів після того, коли потрапив у шторм. Він вирішив відправитися до лікарні на о. Гербертсгее, однак його знову застав шторм у якому загинув. Після цього випадку більшість жителів острівної Імперії вирішує покинути кокосовий рай. Відтоді найкращі роки «Ордену Сонця» минають.

Занепад Імперії голих людей

Ще в період 1903-1904 рр. на островах через засуху був поганий врожай фруктів. Хвороба Авґуста Енґельгардта продовжувала розвиватися: втрата ваги, тіло покрилося язвами, постійні судоми кінцівок. Залишився звіт лікаря Вендланду з о. Гербертсгее про огляд свого пацієнта. На той момент він важив 39 кг. при рості 1.66 см. і був вкрай у важкому стані. Після інтенсивної терапії наш герой втікає з лікарні назад на свій острів. Там він продовжує вести життя нудиста та кокофага. Його історія та спосіб життя приваблював багатьох туристів з Європи, Австралії та США. Саме в той час виходить замітка в газеті «New York Times» (5 жовтня 1905 р.), після якої круїзним лайнерам довелося змінити свої маршрути. До нього навіть завітав німецький художник-експресіоніст Еміль Нольде в період 1913-1914 рр. Однак був розчарований тим, що побачив. Завдяки цим туристам до нас дійшли деякі фотографії Авґуста Енґельгардта на о. Кабакон біля його палацу або зі своїми підданими.

Єдиний раз, за власним бажанням, голий імператор полишав свою Імперію. Це була поїздка на о. Палау до білого йога. За чутками він харчувався лише сонячною енергією і сидів цілими днями під пальмою. Однак, на Авґуста Енґельгардта чекало розчарування, оскільки він швидко зрозумів, що зустрів шарлатана. Цей псевдо-йогін просто обманював людей і заробляв гроші демонструючи звичайні асани в сонячні дні під пальмою в комфортних умовах.

Після повернення Авґуст Енґельгардт активно займався справами своєї молодої Імперії. Він зробив спробу офіційно зареєструвати «Орден Сонця», однак німецька влада відмовила йому в цьому. 1908 р. на острів прибув Ернст Швайцер зі Швейцарії, але через місяць помер. Після цього наш імператор починає відчувати фінансові складнощі. Це змушує його 1909 р. передати управління плантацією Вільгельму Брадтке, також вегетаріанцю і його послідовнику. Однак це не зламало Авґуста Енґельгардта. Він продовжував писати замітки в газети і журнали, описував коксовий рай на Землі. Колоніальна адміністрація вирішила себе застрахувати, оскільки вже отримала гіркий досвід. Було введено обов’язковий внесок у 1400 марок для бажаючих відправитися на о. Кабакон. Це було подано під виглядом депозиту і страховки у випадку, якщо людина потрапить в місцеву лікарню і не зможе оплатити своє лікування або похорон.

Саме в цей період Авґуст Енґельгардт проголосив свою мрію на весь світ. Він написав у один із німецьких журналів, що хоче створити «Міжнародну тропічну колоніальну імперію вегетаріанців». Тільки цей заклик був сприйнятий як марення хворої людини. 1909 р. імператор ліквідував свій «Орден Сонця» і переселився з о. Кабакон на о. Гербертсгее, ближче до цивілізації. На той момент його плантацією повністю керував Вільгельм Брадтке. На деякий час йому вдалося покращити прибуток, але 1913 р. Авґуст Енґельгардт вирішив видавати журнал в Австралії, де прогорів і витратив усі зароблені гроші. Його хвороба прогресувала, постійні судоми, відкриті язви і втрата ваги давали про себе знати все частіше. У цей період новозеландська газета «The New Zealand Herald» писала, що Авґуст Енґельгардт через постійні хвороби і фінансову нестабільність залишився на острові сам. Тоді він починає цікавитися у місцевого населення будь-якою інформацією про цілющі трави і фрукти, що росли на острові. 1914 р. голий імператор отримав лист із запрошенням в США від Бенедикта Ласта, одного з розчарованих послідовників Адольфа Джаста (того, що засудили за нудизм в Німеччині). Власне цей американець був першим хто переклав книгу «Безтурботне майбутнє» англійською мовою. Однак, Перша Світова Війна руйнує їх плани.

Імперія голих людей у Першу Світову Війну

11 вересня 1914 р. Папуа Нова Гвінея була окупована Австралією. Авґуст Енґельгардт потрапив у полон та був інтернований у табір військовополонених у м. Рабаул. Однак через 3 тижні він зумів втекти з нього і повернутися на о. Кабакон. На той момент його плантацією керував німець Вільгельм Міроу, який пізніше подарував її своїй австралійській дружині, щоб позбутися тиску австралійської окупаційної влади. 1915 р. до самотнього імператора приїхав Гордон Томас, журналіст із «Rabul Times». Він писав, що той веде життя дикуна, вивчає рослини і майже нічим не цікавиться окрім поклоніння Сонцю та кокосам. Через посередництво журналіста Авґуст Енґельгардт відправляє зразки рослин у ботанічні сади Брісбену та Сіднею для досліджень. Нині навіть існує маленький сад в університетській ботанічній галереї м. Брісбен, вирощений з рослин, які присилав Авґуст Енґельгардт.

Смерть імператора

В такому темпі проходили останні роки життя нашого героя. Доки він не помер на о. Кабакон. Його тіло було виявлено 6 травня 1919 р. Імператора поховали на кладовищі Інабіу, що на о. Міоко. Сьогодні там нічого немає з того, що могло б нагадувати про поховання. Ймовірно все знищила Друга Світова Війна. Через рік в лікарні на о. Гербертсгее помирає останній його послідовник Вільгельм Брадтке, похований на німецькому кладовищі цього ж острову. Вся колишня власність Авґуста Енґельгардта і землі його імперії відійшли Австралії. Оскільки тоді (1920 р.) діяв закон про експропріацію німецької власності після війни. Останнім хто бачив і з ким говорив Авґуст Енґельгардт був капітан австралійського судна «Джонс». Він написав наступне: «Чи дійсно Енґельгардт збожеволів? Можливо це ми збожеволіли? Чи зможе світ обійтися без живих прикладів самопожертви, навіть якщо їх ідеали ілюзорні? Не згинемо ми у сні, якщо не буде хоча б дрібки крайнощів?».

***

Такою була печальна історія Авґуста Енґельгардта – мрійника і одного з перших вегетаріанців, який обрав свій тернистий шлях через розбудову утопії і пройшли його до кінця. Звісно, у нашому короткому напівдокументальному описі, занадто багато художніх моментів. Імператором він не був і себе так не називав, однак, цілком можливо, мріяв про це. Про нього написано багато заміток в інтернеті, він є постійним персонажем наукових монографій, пов’язаних з історією німецького колоніального минулого. В університеті Окленду (Нова Зеландія) була захищена докторська робота про життя і творчість Авґуста Енґельгардта. 2012 р. швейцарський письменник Крістіан Крахт написав чудовий роман про життя нашого героя під назвою «Імперіум». 2018 р. він вийшов у «Видавництві ХХІ» українською мовою. Тому вважати його обділеним увагою не варто. Авґуст Енґельгардт помістив у собі унікальний дуалізм. Він ніс з собою Європу, але водночас втікав від неї, мріяв розчинитися у природі, але прагнув збудувати цивілізацію вегетаріанців, що поклонялася б кокосам і Сонцю. Саме у цьому проявлялась його велична нікчемність. Ймовірно, під кінець життя цей чоловік страждав психічними розладами, як і більшість його послідовників. Імена деяких з них були згадані в нашому короткому описі історії життя Авґуста Енґельгардта, але, на жаль, більшість залишилися безіменними через безжальні жорна історії та особливості тропічного клімату.

Сподіваюсь, що наш переклад книги «Безтурботне майбутнє» допоміг вам доповнити враження про головного героя роману Крістіана Крахта і, ви змогли уявно переселитися в Імперію голої людини на о. Кабакон у Тихому океані.

Автор: Віталій Щепанський

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *