Хорватський сценарій: незалежність наперекір міжнародній спільноті

Війну в Україні часто порівнюють до різних конфліктів у 90-х роках, починаючи від Придністров’я, Абхазії і Південної Осетії, закінчуючи примушуванням Грузії до миру в 2008 році. Ці приклади корисні для України лише тим, що показують, як може бути в найгіршому випадку, тобто тоді, коли в конфлікт втручається міжнародна спільнота, яка просто не розуміє як українських, так і пост-радянських реалій.

Всі вищезгадані конфлікти закінчувалися програшною розв’язкою для жертв РФ і збереженням статусу-кво впливів Москви в колишніх радянських республіках.

Звичайно  ж, нинішній владі вигідно розказувати, що норманському формату і Мінським домовленостям немає альтернативи. Всі ці капітулянтські тези активно розкручують у ЗМІ,  навіть попри те, що президент Польщі Анджей Дуда пропонував розширення кількості країн, що беруть участь у переговорах у Мінську, на що президент Порошенко заявив, що Україна «не потребує будь-яких нових форматів».

Всі нові курси і дипломатичні розв’язки конфлікту є лише замилюванням очей українцям, яких політики лише прагнуть розвести на голоси, виставляючи власну політичну некомпетентність за негаразди війни. Ряд політиків розігрують соціальну карту, обіцяючи низькі тарифи і високі зарплати, чинний президент же обрав тактику переконати потенційного виборця у тому, що єдиною альтернативою щодо вибору є проросійські кандидати.

Ніхто з них не говорить про якийсь конкретний стратегічний план повернення Криму і деокупації Донбасу. Після того, як просування плану реінтеграції з виборами на окупованих територіях провалилось, всі пропозиції влади й опозиції зводяться до ідеї введення миротворчої місії ООН, яка не обіцяє нічого, крім поступового замороження конфлікту і постійного стримування воюючих сторін.

Зовсім по-іншому виглядала війна в колишній Югославії, яка закінчилася розпадом федерації і незалежністю кількох держав, зокрема Хорватської Республіки.

Причини війни в Хорватії

На виборах у 1990-му перемогу здобувають просербські та прокомуністичні сили, в зв’язку з чим Хорватія і Словенія приймають нову конституцію та оголошують про свій вихід із федерації. Попри спроби звинуватити Хорватію в утисках національних меншин, варто зазначити, що разом із проголошенням конституції, Сабор також прийняв конституційний закон про права і свободи людини і етнічних та національних меншин.

Белград, який уже втратив Словенію, не міг допустити відриву Хорватії, у зв’язку з чим президент Мілошевич почав розігрувати карту «утисків сербської меншини», підбурюючи останню на повстання проти хорватської влади.

Початку конфлікту передувала так звана «Революція Колод», під час якої кнінські серби на знак протесту проти прийняття нової хорватської конституції заблокували дорогу, що сполучала Далмацію з рештою Хорватії. Весь цей період супроводжувався постійними збройними провокаціями, що згодом призвело до створення Сербської Автономної Республіки «Српска Краjина».

Якщо Словенія, для якої Хорватія служила буферною зоною, виборола свою незалежність за 10 днів, то хорватська війна за незалежність затягнулася на 4 роки, попри те, що проти слабкої хорватської армії було кинуто не лише всю військову потугу федеративної ЮНА (Югославська Народна Армія), але й також регулярні сербські війська і добровольчі підрозділи. Офіційно агресія розпочалась у прикордонному місті Вуковар, бої за який тривали 87 днів. Окрім чисельної переваги сербів та підрозділів ЮНА, хорватські позиції у Далмації активно обстрілювали з моря сили федеративного флоту.

Перебіг війни

Розуміючи всю серйозність загрози, новообраний президент Хорватії Франьо Туджман сказав оточити федеральні військові частини у Вуковарі та припинити будь-яке постачання продуктів та подачу газу, води і світла. Спроби доставити все необхідне повітряним шляхом закінчилися знищенням 10 літаків ЮНА.

Незважаючи на той факт, що проти 4,500 тисяч бійців міського гарнізону, в яких із важкого озброєння було лише 7 артилерійських систем і кілька мінометів, кинули 50 тисяч людей, понад 400 танків і близько 600 БМП і БТР, Туджман чітко розумів, що незалежність країни не вдасться здобути виключно дипломатичним шляхом.

Звичайно ж, як і Порошенко, Туджман говорив про мирне вирішення конфлікту, але говорячи про мир, в обхід ембарго ООН на поставки зброї у Югославію таємно закуповував нове озброєння  і готував армію до вирішального удару, який ввійшов в історію Хорватії як операція «Буря».

Після припинення активної фази боїв і введення миротворчого контингенту ООН Хорватія розпочала активну підготовку до визволення своїх територій. Хорватські сили сконцентрувалися в основному на веденні бойових дій у Боснії і Герцеговині, а також провели дві підготовчі операції проти сербських сепаратистів під назвою «Масленіца» та «Медакська кишеня».

Операція «Буря»

Фінальна фаза війни розпочалась активним наступом хорватської армії на позиції сепаратистів, який закінчився визволенням окупованих територій і завершенням війни за незалежність. Йдеться про операцію «Буря», яка розпочалась 4 серпня і тривала 84 години. Наступ розпочався о 5 ранку сильним обстрілом ворожих позицій артилерією та ракетним вогнем.

Водонапірна башта у Вуковарі

Удар припав як на бойові позиції, так і на сербські тили по всій лінії фронту протяжністю 630 кілометрів. В операції взяло участь 200 тисяч вояків, а її результатом було визволення 10.400 квадратних кілометрів, або 18,4 відсотка загальної площі Хорватії.

Операція «Буря» припинила збройне протистояння і дала змогу розпочати процес реінтеграції окупованих територій, що є ключовим досвідом, який повинна перейняти Україна.

Вуковар, у якому відбулися перші бої між сербами і хорватами, був єдиним місцем, де хорватська армія не пройшлась із боями, що призвело до ускладнення процесу реінтеграції цієї території. Окрім постійних протестів місцевих хорватів проти кириличних написів і таблиць, в місті досі панує міжетнічна напруга, характерна для всього балканського регіону.

Абсолютною нормою є ситуація, коли жертва може бачити свого кривдника або вбивцю своєї сім’ї, проте нічого не може зробити йому, оскільки на останньому поліцейська уніформа. Такими є наслідки мирної реінтеграції у Хорватії, але найгіршим є те, що саме такий сценарій вирішення конфлікту на Сході України пропонує українцям міжнародна спільнота.

Хорватський сценарій в Україні

Україні намагаються нав’язати миротворчий контингент ООН, який є лише механізмом замороження конфлікту та збереження постійної напруги в регіоні, або ж реінтеграцію на умовах РФ і сепаратистів, це в свою чергу призведе до того, що сьогодні має місце не лише у хорватському Вуковарі, але й на всьому Балканському півострові.

У випадку Хорватії міжнародна спільнота до кінця намагалась зробити все, щоб утримати країну в складі федерації, або вже класично все звести до замороженого конфлікту, що згодом вилилось у тиск міжнародної спільноти проти хорватського уряду і видачі добровольців Гаазькому трибуналу.

Такий процес торкнувся не лише учасників сербсько-хорватського протистояння, але й також тих сербів, що воювали у Боснії і Герцеговині. Для прикладу сербський уряд видав Гаазькому трибуналу генерала Ратко Младіча в обмін на гарантії майбутнього членства в ЄС.

Така ж доля спіткала Хорватію, де більшість добровольців свідомо погодились на екстрадицію до Гааги. Такі дії були продиктовані бажанням позбутись цькування Хорватії на міжнародній арені.

Та якщо уряд Туджмана був готовий захищати своїх добровольців, як і громадяни, які регулярно організовували акції протесту під будівлями суду, то, на жаль, ми не можемо сказати те ж саме про Порошенка.

Президент хоч і намагається загравати з ветеранами, поступово розблоковується процес створення міністерства ветеранів, проте це не дає жодних гарантій, що на першу вимогу «глибоко стурбованих» міжнародних партнерів, у країні почнуться масові арешти та видача українських ветеранів Гаазькому трибуналу. Систематична кампанія поливання брудом добровольчого руху в ЗМІ є одним із перших дзвіночків у підготовці до дипломатичного торгу з ЄС, серед очільників якого немало друзів РФ.

Підсумовуючи, сьогодні Україна стоїть перед серйозною загрозою фрагментації суспільства, яка має всі шанси стати реальністю. Питання у лише в тому, чи стане можновладцям духу поставити національні інтереси вище вимог західних партнерів і завершити війну на Сході на вигідних для України умовах.

Автор: Владислав Ковальчук

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *