Геноцид або смерть: радикальний енвайроменталізм Каарло Пентті Лінколи

Питання екології в ХХІ столітті є надзвичайно актуальним та дискусійним, при чому як для представників умовно лівого так і правого політичного спектру. Індустріалізація за останні 150 років зокрема призвела до виникнення низки проблем. Забруднення повітря та води, вирубки лісів, взагалі експлуатація природи та природних ресурсів – саме з цими темами в першу чергу асоціюється слово «екологія». Глобальне потепління – ще одне питання, навколо якого існує величезна кількість міфів, та яке неодноразово ставало предметом палких суперечок між тими, хто заявляє про реальність цього явища та загрозу, яку воно несе людству, та тими, хто називає це конспірологічною теорією та казкою для читачів таблоїдів. Між тим Міжурядова група експертів з питань змін клімату в 2007 році опублікувала звіт, в якому говориться про те, що причиною глобального потепління у великій мірі є діяльність людства. Звичайно, що сучасні філософи не стоять осторонь цих питань, намагаючись дати фундаментальні відповіді на досить практичні питання. Питання взаємодії людини та природи є важливим не тільки для деяких релігійних течій, але й для низки мислителів. Одним з найрадикальніших з них є Каарло Пентті Лінкола.

Каарло Пентті Лінкола народився в Гельсінкі в 1932 році. Його батько був ботаніком та фітогеографом, згодом отримав посаду ректора Гельсінського університету. З самого дитинства Лінкола багато часу проводив за містом в маєтку своїх батьків. Він починав навчання, пов’язане з ботанікою та зоологією, проте невдовзі залишив університет, зайнявшись самостійним вивченням орнітології. Сьогодні він веде досить усамітнене життя, переважно займаючись риболовлею. Рибу він продає місцевим жителям і живе на ці гроші. Його життя фактично ніяк не пов’язане з сучасними технологіями. Нічого надзвичайного, окрім того, що за сумісництвом Лінкола є одним з ідеологів та пропагандистів енвайроменталізму та глибинної екології в їх радикальному вираженні.

Перша книга за авторством Каарло Пентті Лінколи вийшла в 1962 році і була присвячена питанням орнітології. Декілька наступних його книжок також були досить звичайною науково-популярною літературою для тих, хто цікавиться птахами. Проте вже за декілька років Лінкола почав писати тексти, які одночасно вразили та жахнули фінів, а згодом і читачів в інших країнах світу. Не довго думаючи, його охрестили «екофашистом» (а він і не проти – на його веб-сайті всього три розділи – «Біографія», «Екофашизм», «Тексти»). Лінкола став проявом дійсно радикального підходу до питання захисту навколишнього середовища.

Лінкола – мізантроп. При чому не просто у відношенні до окремо взятої людини, а до всього людства в цілому. Він звинувачує людей в тому, що їхня діяльність призвела і призведе в майбутньому до катастрофічних наслідків.

«Homo destructivus», тобто «людина руйнуюча» – так Лінкола визначає основну характеристику людини, як біологічного виду. Фундаментальною помилкою він вважає те, що сучасна політична система побудована на основі бажання. Все навколо нас побудовано не на основі того, що добре для людини і що ні, а на основі того, що вона хоче. Демократія та парламентаризм Лінкола називає найбезглуздішими експериментами людства. Саме в демократичних країнах він бачить найбільше проблем з екологією.

Природу необхідно захистити, поки взагалі є що захищати. На думку Лінколи, в першу чергу має відбутись деіндустріалізація та припинення вироблення товарів, які абсолютно не потрібні для звичайного життя людини. Провести деіндустріалізацію можливо лише одним шляхом – знищенням більшої частини людства. Фактично Лінкола пропонує геноцид, як вирішення більшості питань та проблем людства. Він неодноразово заявляв, що війна це добре, адже вона зменшує населення планети.

Після того, як більшість людства буде знищена, має бути встановлена диктатура інтелектуальної еліти, яка і буде контролювати людей, які лишились (не більше ніж півмільярда чоловік), аби вони раптом знову не почали будувати заводи, машини та нищити біологічні види. «Наша єдина надія полягає в сильній центральній владі і безкомпромісному контролі за кожним окремим громадянином», – пише Лінкола. Він критикує лівих екоактивістів за те, що вони бояться сказати, що людству потрібно перестати розмножуватись та купувати все, що їх вражає, але це єдиний спосіб врятувати планету.

Вироблення необхідної продукції для життя людей має обмежуватись тими речами, які справді потрібні для побуту, який в свою чергу має бути простим та в чомусь схожим на життя середньовічних європейців. Окрім цього, виробляти дозволяється лише з відновлюваних ресурсів (отже і темпи виробництва та використання цих ресурсів мають максимально зменшитись).

Ось декілька цитат Лінколи, які пояснюють його ідеї.

«Що робити, коли судно, що перевозить сотню пасажирів, раптово перекинулося і є тільки одна рятувальна шлюпка? Коли рятувальна шлюпка заповнена, ті, хто ненавидить життя, намагатимуться завантажити більше людей і потонуть. Ті, хто люблять і поважають життя, візьмуть сокиру і повідрубують зайві руки, які хапаються за борт»;

«Будь-яка диктатура була б кращою, ніж сучасна демократія. Не може диктатор бути настільки некомпетентним, щоб він був більш дурним, ніж переважна більшість людей. Найкращою диктатурою буде те, при якій полетить багато голів і уряд запобігне економічному зростанню»;

«Все, що ми розробили за останні 100 років, має бути знищено»;

«У нас все ще є шанс бути жорстокими. Але якщо ми не будемо такими сьогодні, все втрачено».

«Те, що на цій планеті є мільярди людей, які важать більше 60 кг, є безрозсудним».

У випадку, якщо кількість населення Землі залишити такою, як сьогодні, Лінкола пропонує наступне: контроль за народжуваністю (генетично та соціально непридатні сім’ї мають бути позбавлені права народжувати дітей); зниження виробництва енергії; сільське господарство повертається до немеханізованої праці, її об’єми зменшуються, в якості добрива використовуються людські відходи, а раціон людини має включати щурів та безхребетних тварин; приватні автомобілі конфіскуються, для пересування люди використовують ноги, велосипеди, лижі та гребні і парусні човни, замість доріг мають з’явитись ліси; торгівля між країнами призупиняється, так само як і перетин кордонів людьми, за виключенням дипломатів та журналістів; освіта має бути орієнтована на навчання практичним навичкам.

Діяльність Лінколи по захисту навколишнього середовища не вичерпується лише теорією. В 1995 році він заснував некомерційний фонд Finnish Nature Heritage Foundation, який займається збереженням та охороною лісів в Фінляндії. Фонд Лінколи купує ділянки лісу на гроші, які жертвують небайдужі до проблеми люди, таким чином захищаючи ці частини лісів від будь-яких спроб влади або приватних компаній знищити їх.

Філософія Лінколи песимістична та похмура. Він постулює ідеї, які безкінечно далекі від сучасних домінуючих концепцій та абсолютно опонують звичайному погляду на питання взаємовідносин людини та природи. Відповіді Лінколи, на відміну від інших мислителів, які звертаються до еко теми і інколи помилково визначають звичайні наслідки як причини, сягають глибинного кореня проблеми, яким Лінкола вважає людину як таку. З його ідеями можна погоджуватися чи ні, відкидати їх як неможливі та неправильні. Але одне можна сказати абсолютно точно і ствердно – він актуалізує дискусію. Його радикальність привертає до себе увагу і змушує задуматись над питаннями, які ми дуже часто просто не помічаємо.

Автор: Валентин Дзюбенко

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *