Мікенська цивілізація: мистецтво та пасіонарність

У ІІІ-ІІ тис. до н.е. на території Пелопоннесу та материкової Греції відбувалося масове переселення племен індоєвропейського походження – ахейців. Переселення супроводжувалось витісненням місцевого населення: карійців, песлагів та лелегів. Нові жителі півострова поступово встановлювали над ним контроль, будували міста, зокрема Афіни, Трінф, Пілос, Мікени. Археологічні знахідки в Мікенах дали доволі широке уявлення про цивілізацію ахейців, що досягла свого найвищого розквіту у ХVI-XI століттях до н.е., їх суспільний устрій, культуру, мистецтво. Ахейську цивілізацію також називають Мікенською.

Мистецтво тих чи інших народів виражає також і їх ставлення до зовнішнього світу, воно свідчить про світогляд та ціннісні орієнтири. Щодо ахейців, то таким свідченням, наприклад, можна назвати архітектурні пам’ятки, такі як фортеця, цитадель, замок або акрополь. Саме ахейці стали першими жителями Пелопоннесу, що зводили оборонні споруди (деякі з них доволі добре збереглись, наприклад, цитадель у Пілосі, Мікенах). Вочевидь, оборона для ахейців була необхідністю, так само можна дійти до висновку, що у суспільно-політичному устрої Мікенської цивілізації провідну роль грала станова військова аристократія. У мистецтві ахейців відбилося діяльнісне світовідношення, в чому їх часто протиставляють представникам іншої цивілізації стародавньої Греції – мінойцям. Як стверджує дослідник мікенської цивілізації Ю. В. Андрєєв:

«Мікенська пасіонарність була зовсім іншого роду, аніж мінойська. Її основою була не радість життя, не готовність кинутися в обійми природи, щоб розчинитися у невичерпному потоці живої матерії, що наповнює увесь космос, але зовсім навпаки, нестримувана жага самоствердження перед обличчям ворожого зовнішнього світу, героїчна боротьба та захоплення цією боротьбою…»  

Починаючи розмову про ахейське мистецтво, одразу варто відмітити, що фактично кожен витвір має на собі відбиток завершеності та конструктивності, кожному з предметів архітектури, живопису чи скульптури притаманні співвіднесеність частин та цілого, чіткість, замкненість контуру або об’єму.

Повертаючись до теми ахейської архітектури, варто також згадати про палаци-мегарони. Мегарони складалися з приміщень прямокутної форми. В основі конструкції були прямокутні колони, стіни мурувалися з каменю та вирівнювались штукатуркою. В центрі мегарону містилась колонада з 4 колон, між якими розташовувалась велика чаша для вогнища. Дах мегарону був плаский або двоскатний, покривався керамічною черепицею.

Громіздкий, важкий і величний мегарон, окрім всього, у сутності своїй містить ахейське прагнення до підкорення зовнішнього світу, ствердження себе.

Важливими пам’ятками архітектури мікенської цивілізації є також купольні гробниці. Найвідоміша з них, так звана скарбниця Артея, була збудована близько ХІІІ ст. до н. е. Купольна зала гробниці має 14 метрів в діаметрі. З внутрішньої сторони купол був оздоблений позолоченими розетками, що вочевидь мало на меті символізувати небо. До купольної зали веде довгий коридор – дромос, він також має символічне значення, як перехід в потойбічний світ. У купольних гробницях можна вбачати претензію ахейців та їх цивілізації на вічність, самодостатність та непідвладність часу. 

Мікенська культура також унікальна тим, що вона лишила по собі пам’ятки живопису стародавнього світу, що збереглись до наших днів. Зображення наносились на стіни приміщень (як, наприклад, в мегароні у Мікенах, де по внутрішньому периметру стін смугою завширшки 45 сантиметрів та завдовжки 46 метрів були нанесені розписи), а також на керамічні вироби яскравими фарбами. Контур зображень завжди рівний і чіткий, що ніби «прикріпляє» зображення до фону. Фон використовувався однотонний, без додаткових елементів. Для ахейського живопису характерне зведення просторових елементів до площинних: твори ніби фіксують зображуване, навічно зупиняють його в часі. В ахейському живописі дуже популярними були сюжети війни та полювання, що також в свою чергу дозволяє скласти уявлення про життя, заняття та світогляд ахейців.

Для мікенського вазопису характерні геометризація та схематизація зображуваного, використання стилізованого силуету. Мікенський вазопис прийнято поділяти на «палацовий» та «картинний» стилі. Для першого випадку власне і характерні перераховані вище риси, картинний стиль, в свою ж чергу, тяжіє до сюжетного живопису, однак зустрічається він досить рідко. У XIV-XIII ст. до н.е. мікенська кераміка зазнає значних змін: помітно знижується якість матеріалів, розпис остаточно зводиться до геометричних фігур. Такі трансформації пов’язують з дорійським вторгненням і так званою «Катастрофою бронзового віку».

Мистецтво скульптури також було знайоме ахейцям. Найвідомішим його артефактом є знайдена у 19 столітті у Мікенах так звана «Маска Агамемнона» – золотий рельєф, що зображує людське обличчя. Поховальна маска датується ІІ тисячоліттям до нашої ери і легендарному царю Агамемнону, ймовірніше за все, не належала. Однак цей артефакт важливий як характерний взірець ахейської скульптури. Вочевидь, для створення поховальних масок, як і для інших скульптурних портретів, існувала єдина схема, згідно якої виділялися основні деталі обличчя, проте в цілому воно лишалося відносно «пласким», на теракотових головах риси обличчя виділялися не лише об’ємом але й кольором, розфарбуванням. Для скульптури малих розмірів в якості матеріалу часто використовувалась слонова кістка. З наближенням «катастрофи бронзового віку» ахейська скульптура зазнає змін, намічається тенденція до «спрощення» форм. З’являються так звані «пізньомікенські» ідоли, для яких характерний геометризм, абстрактність та певна «примітивність» виконання.

Занепад мікенської цивілізації на межі ХІ-Х столітть до нашої ери супроводжувався не лише видозміненням культури. Відбувалося зниження чисельності населення, руйнування міст і поселень. Але навіть після 4 століть занепаду культура і мистецтво ахейців мали знаний вплив на культуру античної Греції.

Автор: Лейтенант Штурм 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *