«Пломінь»: найкращі матеріали 2018 року

2018 рік виявився напрочуд продуктивним для «Пломеню»: зусиллями команди та небайдужих пломеніаців світ побачили десятки унікальних матеріалів. Зібрали для Вас добірку найкращих статей на нашому сайті.

Філософія

  • Як Жорж Дюмезіль відкрив світу Мірчу Еліаде

Проблема нашої галасливої епохи лише в тому, щоб віднайти їх з-поміж купи інтелектуального сміття. Без сумніву, таким «ренесансним генієм» був Мірча Еліаде. Не побоїмося сказати, що його творчість – це глобальний, частково – волюнтаристський, переворот в області гуманітарних наук. Саме завдяки Еліаде сьогодні говорять про герменевтичне дослідження релігії, діалектику священного та мирського, а в стандартний обіг релігієзнавців ввійшли такі терміни, як «вічне повернення» та «in illo tempore».

Про Еліаде, Дюмезіля та інтелектуальний клімат у Франції читайте в статті Сергія Заїковського.

  • До проблеми істини в мистецтві.

«Відповідно до історичної ролі мистецтва, воно є «абсолютною необхідністю», тому дозволяє бути величним як у своїй сутності, власне виконанні, так і в потенції створення ще кращого та величнішого мистецтва. Тим самим філософ наділяє рівними правами три сторони мистецького творіння: власне творця, творіння та аудиторію поціновувачів мистецтва».

Про Гайдеґера, істину, прекрасне та Античність читайте у статті за посиланням.

  • Сьорен К’єркеґор: народження Віри

Серед усіх майстрів думки, данський філософ і богослов Сьорен К’єркеґор займає окрему поличку в ментальній шафі історичної пам’яті. Певно, це один з найцікавіших, неоднозначних і глибоких мислителів ХІХ століття.

Більше про особистість та ідеї філософа читайте тут.

  • Місце Китаю у спектрі поглядів японського націоналізму та паназіатизму

Китайська Народна Республіка та Японія є найпотужнішими гравцями Східно-азійського регіону, окрім того ВВП обох країн входить у п’ятірку за показниками у світі. А взаємовідносини цих держав мають великий вплив як на політико-економічну ситуацію в регіоні, так і в значно ширших масштабах. Тому наразі ми спробуємо розглянути те місце, яке займає «Китай» в ідеологічних орієнтирах сучасних японських націоналістів та прихильників ідеї паназіатизму. Таким чином ми зможемо побачити, який вибудовується взаємозв’язок між цими двома країнами саме в ідеологічній сфері, що допоможе в подальшому спостерігати за розвитком їх взаємовідносин та за стабільністю регіону в цілому.

Широкий огляд проблеми зробив Ярослав Спічек.

  • Міф як соціальна реальність: Жорж Дюмезіль і трьохфункціональна теорія

Дюмезілю ми забов’язані відкриттям сталих систем, спільних для всіх індоєвропейських міфологій. До Дюмезіля ми мали сотні незалежних, дещо схожих між собою персонажів та сюжетів, після Дюмезіля – величезну схему, яка працює на будь-якому фольклорному «ландшафті» носіїв індоєвропейської цивілізації. Він вперше подивився на спільні міфологічні сюжети з точки зору соціології, знайшовши у пантеонах відображення реальної соціальної структури.

Матеріал підготував Сергій Заїковський.

  • «Символічна» природа людини за Ернстом Кассирером

Кассирер вказує, що життя без символічного світу нагадує міф про Платонову печеру. Обмежена своїми біологічними потребами та їхнім задоволенням людина не матиме змоги доступитися до світу мистецтва, релігії, науки чи філософії. Культурно-філософська концепція антропології Е. Кассирера стверджує про «зануреність» людини в символічний світ. Лише за посередництва символу людина реалізує свою «людяність».

Антропологічну концепцію німецького філософа спробувала розкрити Анна Клокун.

  • Біополітика національних інтересів України

Попри деяку небезпеку біологічних аналогій, варто погодитися з тим, що в застосуванні до суспільства вони мають значно більшу пояснювальну силу, ніж механістичні. Це розумів і німецько-естонський учений Якоб фон Ікскюль, один із засновників зоосемантики й біополітики, автор праць з промовистими назвами на зразок «Біологія держави (анатомія-фізіологія-патологія держави)» та «Організм як держава і держава як організм».

Більше про біополітику, сепаратизм в Україні та державу як організм читайте в статті Олени Семеняки.

 

Політика

  • Проект ідеальної держави Платона

За своєю природою держава Платона є виражено антидемократичною. Така позиція мислителя легко пояснюється тенденціями, що з’явилися після перемоги Спарти у Пелопонеській війні: тріумф полісу пояснювався перевагами його суспільного устрою, адже ця війна була зіткненням двох діаметрально протилежних моделей суспільства. Залізний військовий уклад спартанців, встановлений напівміфічним царем Лікургом, знаходив дедалі більше своїх прибічників, тим паче, коли його опонентом виступав розбещений світ афінської демократії, що загруз у демагогії та насолодах. Більш того, демократія втратила будь-які шанси на виправдання в очах Платона, адже саме вона була винною у страті його вчителя Сократа.

Читайте детальний огляд моделі державного устрою філософа Платона від публіциста Івана Калюги.

  • Україна, західні праві і вода, що не тече під лежачий камінь

Популярність тези про тотальну проросійськість західних правих значною мірою пояснюється характером акцентів, які розставляють українські ЗМІ (ліво)ліберального спрямування. «Об’єктивні і незаангажовані» журналісти майже не опускають можливості вкотре розповісти своїм читачам та глядачам про все нові і нові виклики з боку західних «друзів Путіна». Натомість, коли у європейських містах під час проросійських акцій поруч зі стягами ДНР і ЛНР майорять прапори ЛГБТ і видніється антифашистська символіка, це скромно замовчується. Так само українських журналістів чомусь мало цікавлять проукраїнські заходи західних правих.

Детальніше про проукраїнських західних правих написав публіцист Ігор Загребельний у статті за посиланням.

  • Ліберальна химера: 10 принципів експансії

«Свобода не може бути виражена через матеріальний світ речей, вона знаходиться поза часом та простором. Здобуття та кристалізація цього стану є важким екзистенційним боєм, з якого виходять або зі щитом, або на щиті. Це священний принцип ієрархічності життя, за яким рівність неможлива ні по факту, ні потенційно. Останні не можуть стати першими, огидне ніколи не буває красивим».
Більше про вади ліберального світогляду

  • Війна в Лівані:європейська солідарність

Громадянська війна в Лівані, яка тривала з 1975 року по 1990-ті роки, акумулювала всередині себе не лише місцевих ліванських християн, мусульман-шиїтів, палестинців з Організації Визволення Палестини, які перетворили табори для палестинських біженців на свої військові бази. В певний момент до бойових дій «у відкриту» вступили регулярні ізраїльські та сирійські війська. Але окрім місцевого населення, яке відстоювало свої інтереси, та країн-сусідів, які так чи інакше були зацікавлені в результатах війни і активно намагалися на них впливати, в цій війні брали участь ще й європейські праві. Інколи вони опинялись по різні лінії фронту. Їхня кількість ніколи не була великою. Зазвичай це були невеликі групи по кілька десятків чоловік. Але факт присутності в Лівані членів різних європейських радикальних організацій останньої третини ХХ століття є незаперечним. Хто і навіщо їхав з Європи на Близький Схід на чужу здавалося б війну, хто кликав підтримати свою збройну боротьбу в Лівані та як зустрічали європейців на землях стародавніх фінікійців?

Більше читайте в статті релігієзнавця Валентина Дзюбенка.

  • Ліберальна цензура: ніякої свободи противникам «свободи»

Беручи до уваги ситуацію постінформації, в якій знаходиться більша частина планети, ми розуміємо, що вирішальною задачею будь-якого ідеологічного табору є побудова потужного апарату цензури, що буде відправляти незгодних до такого собі смислового ГУЛАГу. Комічно, адже у своєму зародку архітектори лібералізму відштовхувались від гасел «звільнення від диктатури», «вільного суспільства», «свободи слова», «миру» і т.д., які ніяк не резонують з тим тоталітарним чудовиськом, що їде котком по тих, хто хоч в якійсь мірі чинить йому опір чи просто не погоджується. Політичні еліти світу використовують створений ними ж корпус інститутів задля контролю та подавлення точок, що не вписуються в ліберальну систему координат.

Більше читайте в статті Юлії Федосюк.

  • Приватні військові компанії як інструмент зовнішньої політики

Конвенція ООН про найманство забороняє рекрутування, тренування, фінансування та використання найманців у військових конфліктах, проте її дія не поширюється на Китай, Францію, Індію, Японію, Росію, Об’єднане Королівство і США, які відмовилися від її ратифікації. Такий підхід до війни розв’язує цим країнам руки там, де інші держави сковані міжнародним правом і змушені грати за чужими правилами. Досвід війни на Сході України яскраво продемонстрував такі непередбачувані ситуації, як небажання багатьох людей воювати з примусу, неможливість діяти в обхід підписаних домовленостей і складність в ідентифікації справжнього військового потенціалу ворога.

Детально проаналізував ситуацію щодо ПВК у світі публіцист Владислав Ковальчук.

  • Альт-райт: хто вони і чого хочуть? Розповідаємо детально у статті:

«…Ще десять років тому те, що відбувається зараз, здалося б фантастикою або абсурдом. Ідеї «нових правих», ідеї пан-європеїзму та Реконкісти здатні прориватися через стійкі грати сучасного ліберального політикуму, і приклад тому – нещодавні перемоги американських побратимів. І нехай ворог тіснить наші позиції сьогодні, завтра ми завдамо нового удару. Війна, що ведеться не одну сотню років, знову переходить в активну стадію, і двадцять перше століття дає в руки «нових правих» надзвичайно важливий козир: воно повертає Європі її блудних синів».
Оглядовий матеріал про альт-райтів, їх історію та перспективи – тут.

  • «Жовті жилети»: праві, ліві чи спонтанна маса?

Новини про розгортання подій прямо в центрі Парижу, надзвичайно схожих на дні революційного Майдану в Києві, сколихнули весь світ. Нічого такого столиця Франції не бачила з 1968-го року, а за рівнем впливу націоналістичних кіл – з 6 лютого 1934-го.  Що за події відбулися в Парижі на початку зими 2018 року? Яке значення мають ці події для Франції та світу? Що це було – «цифрова жакерія», спонтанний народний бунт, згуртування антисистемних сил, чи звичайний протест водіїв проти підняття цін на паливо, який цілком випадково переріс у спробу державного перевороту та арештів близько двох тисяч осіб?

Аналіз подіям у Франції надав історик Сергій Заїковський.

  • Башир Жмайєль та ліванська фаланга

Християни Лівану мали в обличчі Башира Жмайєля захисника та лідера, за яким вони йшли на смерть, не відступаючи ні на крок, як це було під час облоги Захли. В кінці червня 1981 року, так і не змігши захопити місто, сирійські війська зняли облогу Захли та відступили. В місто ввійшли регулярні ліванські війська. Бейрут зустрічав захисників Захли як героїв. Ліванські християни і понині відзначають день цієї перемоги, як день тріумфу боротьби за незалежність від сирійської окупації. Після цих подій авторитет Башира Жмайєля серед звичайних людей виріс ще більше.

Про громадянську війну в Сирії, президента Башира Жмайєля, фалангу читайте в статтях релігієзнавця Валентина Дзюбенка – перша та друга частини.

Суспільство

  • Королівська військова академія в Сандгерсті: як виховати Лідера

Діти нинішнього «українського Черчилля» плазують у британському дитсадку для багатих підлітків, або закінчили економічний факультет пересічного англійського ВИШу. Тим часом у Туманному Альбіоні існує заклад, де вчився справжній Черчилль, кузня національної еліти Британії та інших країн — Королівська військова академія в Сандгерсті. Вступивши до омріяного «Сандгерсту», Вінстон Черчилль перетворився з норовливого легковажного юнака на кращого кадета курсу, майбутнього кавалериста престижного 4-го гусарського полку. Ця метаморфоза проходила на спортивних майданчиках, полігонах, бібліотечних залах та кімнатах Королівської військової академії.

Більше про традиції виховання національної еліти читайте в статті Вадима Чорного.

  • Конрад Лоренц та криза цивілізованого людства

«Як не дивно, матеріаліст Лоренц зауважує, що перегони людства наввипередки з самим собою, лиш заохочує згубний, дедалі швидший розвиток техніки, який робить людей сліпими до всіх справжніх цінностей і не залишає їм часу діяльності, властивій виключно людській істоті – роздумам. Розвиток технічних засобів і взагалі «культурної» сфери відстає від виникнення внутрішніх стимулів відповідальності за їх використання, що ставить людство на поріг техногенних катастроф».

Про вченого етолога, лауреата Нобелівської премії з біології читайте за посиланням.

  • Кривава війна статей Йоганна Якоба Бахофена

«Культура, релігія, політика, наука – всі ці аспекти людського існування є нічим іншим, аніж проявленням з’ясування стосунків чоловічого і жіночого начал. Детально досліджуючи стародавню міфологію, її культи та обряди, мислитель приходить до феноменального висновку: динаміка та вектор розвитку цих процесів напряму підпорядковуються домінуючій статі в конкретний історичний період».

Більше про війну статей читайте в нашій статті.

  • Gemeinschaft і Gesellschaft: соціологічний погляд Алена де Бенуа та Томіслава Суніча на занепад сучасного суспільства

Сучасне мирне та індивідуалістичне суспільство проросло з прадавніх родових зв’язків. Перехід суспільства від первісного стада через клановий і племінний лад в національну державу був мирним лише при непорушності уз, які зв’язують індивіда та оточення через спільність історії, культури та спорідненості. Відчуття «належності» на основі спільних зв’язків заохочує співпрацю, альтруїзм та повагу до своїх співвітчизників. У сучасному світі традиційні зв’язки були ослаблені стрімким зростом масового суспільства та глобальної комунікації, факторами, що несуть за собою різкі соціальні зміни та нові філософії, заперечуючи важливість державності та поставивши на перше місце індивідуалізм та індивідуалістичні цілі. З часом, згуртованість суспільства була втрачена і замінена мультикультуралізмом та непереборним відчуттям втраченої самобутності в масовому глобальному суспільстві, до якого західна людина, зрештою, відчуває себе приналежною.

Читайте повний переклад статті «нових правих» у перекладі Ярослава Коротчина за посиланням.

  • Політичний проект фемінізму: виродження жіноцтва

Якщо ви вважаєте, що сьогодні говорити про проблематику фемінізму актуально, ви фатально помиляєтесь, адже голосити про це вже пізно. Політична платформа фемінізму знаходиться у своїй завершальній стадії, встановлюючи власне панування у правовій сфері. Всі інші емпіричні та трансцендентні виміри вже давно завойовано, залишились лише останні політичні штрихи. Як не дивно, аби прослідкувати початок тієї метафізичної форми, що еманує в так званій емансипації жіноцтва, ми маємо запастися бажанням глибокого розуміння філософської ситуації, в якій опинилось людство сьогодення, бо ціллю наших пошуків є міф.

Про карикатурність політичного проекту фемінізму читайте в статті Юлії Федосюк.

Війна

  • Стратегія непрямих дій Б. Г. Ліддела Гарта: вчення «алхіміка війни» з Туманного Альбіону

Ветеран Першої світової війни, воєнний кореспондент, військовий редактор Британської енциклопедії, радник при Воєнному міністерстві – дослідивши досвід ведення воєн протягом історії Заходу, Б. Г. Ліддел Гарт розробив доктрину стратегії непрямих дій. Після Другої світової війни не відбулось занепаду у зв’язку з непотрібністю стратегії через появу зброї масового ураження: навпаки, стратегія непрямих дій і велика стратегія ще більшою мірою актуалізувались, позаяк прямі дії матимуть згубні наслідки.

Візію стратегії ведення непрямих дій читайте в статті правознавця Кирила Латишева.

  • «Заколот-війна» Євгена Месснера: коли старі доктрини прогнозують війни майбутнього.

«…розроблена Є. Месснером доктрина «заколот-війни» виявилась адекватною не тільки в поясненні воєнно-політичної ситуації середини 20 століття, але також вірною з прогностичної точки зору: особливості описані автором проявили себе в українсько-російській війні. В своїх працях він описав зв’язки між революцією та війною; переосмислив співвідношення політичного та воєнного, запропонував класифікацію видів міжнародних відносин та підходів до стратегічного планування, дослідив способи ведення війни нерегулярними формуваннями та особливості участі народу у війні разом з військом».

Більше про концепцію Є. Месснера читайте за посиланням.

Переклади

  • Говард Філіпс Лавкрафт: Злочин століття

Король жанрів містики та жахів, Говард Філіпс Лавкрафт, як виявилось, публікувався не лише як автор художніх творів. Зокрема, політична публіцистика письменника регулярно з’являлась в американському виданні «The Conservative». Пропонуємо вашій увазі переклад тексту, в якому Лавкрафт маніфестує власну візію Першої світової війни.

Переклад із оригіналу підготувала Юлія Федосюк.

  • Домінік Веннер: зброя та особистість

Переклад статті Майкла О’Мера, присвяченої особистості Домініка Веннера та його книзі «Американські пістолети і револьвери».

«Естетика, яка захоплювала Веннера в юні роки, тримає красу та космічний порядок, що відвертають всіляку потворність; ця трагедія є основою спасіння мистецтва; форма державного устрою (республіка, монархія тощо) має менше значення, ніж тип людини, що домінує в суспільстві; адже ніколи право не гарантує порядну поведінку людини, але якість людини забезпечує беззаперечне виконання закону».

Читайте цікаву рецензію за посиланням.

  • Домінік Веннер: «Прихована та героїчна Європа»

Вашій увазі український переклад уривку з книги французького історика Домініка Веннера «Шок історії». Книга написана за мотивами інтерв’ю з журналісткою Поліною Лекомте, в ній міститься огляд життя та ідей автора. Переклав спеціально для Пломеню Сергій Заїковський.

Читайте за посиланням.

  • Томіслав Суніч: європейські нові праві

Вперше українською публікується уривок із книги Томіслава Суніча, хорватського політолога, соціолога культури та письменника, ідеолога «нових правих». Книга Суніча «Проти демократії та рівності: європейські нові праві» — перше англомовне дослідження на тему політичного руху нових правих у Європі, видане в 2011.

Переклад Сергія Заїковського читайте тут.

  • Націоналістична публіцистика Мірча Еліаде: «Провінція і легіонерство»

«В момент, коли ілюзія «рятівної» метрополії розпадеться через її «середовище», коли сам факт перебування в мегаполісі не означатиме якоїсь чесноти або особистого щастя – в провінції зникне одержимість «втечею». Тому що «втеча» більше не буде оцінюватися за зовнішніми критеріями: першості, особистого успіху, багатства тощо. Неуспішні будуть тими, хто не зможе знайти сенс власного існування, які не змогли створити нікого і нічого…»

Про те, чому важливо покінчити з меншовартістю «провінції» від історика релігій Мірча Еліаде читайте за посиланням.

  • Аскетичне легіонерство: інтерв’ю Юліуса Еволи з лідером Залізної Гвардії.

У березні 1938 року гостем «Зеленого дому», штаб-квартири легіонерського руху, став легендарний філософ-традиціоналіст Юліус Евола. Враження від розмови з Корнелієм Кодряну лишалося живим протягом всього життя барона, він часто згадував цю зустріч і в статтях, і в книгах. До вашої уваги — текст, написаний по «гарячим слідам», відразу після його повернення в Італію.

Легендарне інтерв’ю повністю читайте на нашому сайті.

  • Томіслав Суніч: правий ґрамшизм

Вперше українською публікується другий розділ із книги Томіслава Суніча, хорватського політолога, соціолога культури та письменника, ідеолога «нових правих».

Згідно з  «новими правими», ліберальні праві сьогодні здійснюють серйозну помилку, підкреслюючи важливість та ефективність економіки, в той же час забуваючи про те, що тривалий політичний успіх може бути досягнутий лише поєднанням інтелектуальних та культурних здобутків. Цей парадокс видається ще більш очевидним, якщо враховувати, що соціалістичні та комуністичні інтелектуали бачать економіку як базис історії, а всі аспекти культури як частини ідеологічної надбудови. Проте, в реальній політичній боротьбі соціалісти краще розуміють роль культурної надбудови ніж їх консервативні колеги; отже ліві постійно і невтомно пропагують «іншу освіту», «іншу чуттєвість», «іншу соціологію статі» і так далі.

Переклав розділ Сергій Заїковський.

Інтерв’ю

  • Олена Семеняка: «дугінізм» – це гримуча суміш генонізму, православ’я і неоєвразійства

Уривок із фундаментального інтерв’ю з українським філософом – Оленою Семенякою. У своїх відповідях Семеняка вдається до роз’яснення історії конфлікту з Дугіним, сутність розходження ідейних і філософських позицій із російським філософом, а також про знамениті скандальні фото та «проросійськість» українського традиціоналізму.

Не оминіть увагою інтерв’ю за посиланням.

  • Розмова з героями відеопроекту про мандри – «По Азимуту».

«Ми все переживаємо разом і по-справжньому, кожна ситуація реальна і знята документально. При цьому, ми намагаємося не звести проект до чергового блогу про подорожі та робимо все, щоб зберігати естетичну сторону екранного твору. Знімаємо на кілька камер, коптер, намагаємося встигати знімати і показати все: пригоди й атмосферу, робити якісний монтаж, але не додумувати нічого, а показувати все як було – всі невдачі, вірні та хибні рішення, красу природи і наші розчарування, десь вчити чомусь глядача, а десь вчитися на власних помилках».

Більше історій та красивих фото за посиланням.

Кіно

  • Кіно політичне і політизоване: Де шукати правий кінематограф?

В кінематографі, за понад сто двадцять років його існування майже не були представлені опоненти лівих з іншого кінця ідеологічного спектру. Інакше кажучи, можна впевнено говорити, що існує марксистський чи то пак лівий кінематограф: від Ейзенштейна до Гі Дебора, від французької «нової хвилі» до сучасних документальних фільмів, створюваних під егідою правозахисних організацій. Тоді як, з іншого боку, дуже нечасто говорять про «фашистський кінематограф», про «правих режисерів» та про консервативний ухил в кіно. Чому так сталося?

На це питання спробував відповісти у своїй статті Олександр Андрієвський.

  • Мужність створювати мистецтво: Юрій Іллєнко

Словами української народної пісні Ой горе, горе починається фільм Юрія Іллєнка «Криниця для спраглих». Фільм, що розкриває такі глибинні проблеми як самотність, відчуження, забуття. Фільм-притча про Україну, про те що сини її розлітаються по чужим землям, там асимілюються, забувають мову, культуру, свою домівку та рідних, а країна стає спустошеною, вироджується та губить весь свій цвіт, втрачаючи дорогоцінних дітей. Державний комітет із кінематографії заборонив картину до показу.

Більше про фільм читайте в рецензії Олександри Чепьолкіної.

  • Постапокаліптика як утома від цивілізації

Мода на постапокаліптику виникла на початку другої половини минулого століття, у розпал Холодної війни. Цьому сприяла перспектива ядерного протистояння. Але зі зменшенням загрози «немирного атому» і художня література, і кіномистецтво продовжують зображати світ після глобальної катастрофи. В чому ж причина такої популярності? Вочевидь, у подібній продукції масової культури є риси, що особливим чином притягують сучасну людину.

Коротко розглянути ці особливості світу, що виник після катастрофи, пропонує публіцист Ігор Загребельний у своїй статті.

  • «Небанальні» сучасні фільми жахів

Жанр хоррор не втрачає популярності й наполегливо продовжує розвиток з 20-х років минулого століття і до сьогодні. Незважаючи на відносну кризу фільмів жахів за останні пару десятиліть, більшість із нас усе-таки любить полоскотати собі нерви. Нам хочеться поглянути хоча б на кілька хвилин в обличчя власним страхам, тому періодично ми все-таки вибираємо для перегляду саме жахи. Крім того, хоррор – один з найпридатніших жанрів для того, щоб втекти від повсякденних реалій сучасного світу та завернутись до альтернативи – потойбічного, містичного, міфологічного. Він дозволяє досліджувати релігійні, філософські проблеми, а також підійти з іншого боку до вивчення особливостей людської психіки.

За останні роки на екрани вийшло кілька досить суперечливих, але оригінальних фільмів жахів, які вже точно важко назвати банальними. Анастасія Капралова запропонувала добірку міні-рецензій на такі кінокартини.

  • «Дім, який побудував Джек»: історія одного Деміурга

П’ятирічне мовчання «великого і страшного» Ларса фон Трієра було порушено його феєричним поверненням в Канни з фільмом «Дім, який побудував Джек», прем’єра якого відбулась в рамках позаконкурсної програми кінофестивалю. Нагадаємо, що у 2011 році режисера було оголошено персоною нон ґрата у зв’язку з жартом про Гітлера та євреїв під час прес-конференції, присвяченій фільму «Меланхолія». Наскільки фон Трієр виправився, судіть самі: близько сотні людей покинули зал під час перегляду «Дому». Спробуємо з’ясувати, чим же знову так роздратував європейську ліберальну кіноспільноту митець, окрім стрілянини по дітях, відрізання лапки каченяті, заручників негрів та азіатів, прямих посилань на власні кінокартини й «мізогінних» монологів.

Своє трактування фільму описала Юлія Федосюк.

  • «Убивство священного оленя»: незворотність божественного

«Убивство священного оленя» – без сумніву, вдала спроба вплести античні архетипи в сюжетну лінію сучасного кіно. Фільм розповідає історію успішного кардіохірурга, що, допустивши рокову помилку на операційному столі, вбиває власного пацієнта. Нависаюче відчуття провини змушує чоловіка встановити зв’язок із сином померлого. З цього моменту міф дає знати про свою присутність, і кожен кадр наповнюється жахом древньогрецької трагедії.

Рецензію на фільм написала Юлія Федосюк.

Музика

  • Людвіг ван Бетховен і його музичний геній

У той час як світ впевнено несеться швидкісним рейсом у Тартар, у пасажирів потягу виникає закономірне бажання зустріти есхатологічне завершення під відповідний саундтрек. Композиції вже заздалегідь були старанно підготовані Людвігом ван Бетховеном — композитором, геніальність якого підтверджується вже хоча б тим, що його два твори (П’ята симфонія і Струнний квартет №13) були записані на золоту платівку «Вояджера» — своєрідної капсули часу, яка була відправлена у далеке-далеке мандрування космічним степом у пошуках тих, хто здатен сприйняти культурний код людської цивілізації.

Про видатного композитора та його шедеври написав Олесь Маринович.

  • «Трістан та Ізольда» у візії Ріхарда Вагнера.

«Взагалі, «Трістан та Ізольда» – найстатичніша опера Вагнера з точки зору сценічного розвитку подій. Увага головним чином прикута до внутрішніх переживань героїв, з особливим наголосом на трагізмі їх почуттів. Але це не заважає цілісності та повноті розвитку епічної сторони опери, яка, втім, зведена до мінімуму. Для виявлення цього сокровенного Вагнер використовує свою музику, в якій інформації набагато більше, ніж у репліках героїв. Це не просто почуття та зображення трагічних непорозумінь, а заглиблення у саму природу людини та того самого відчуття, якому неможливо дати оцінку та опис з раціональної точки зору».

Рецензія на шедевр Вагнера за посиланням

  • Клод Дебюссі: як образотворче стає музичним

Неможливо уявити собі промінь історії музики без спадку такого титана, як Клод Дебюссі. Його жага до нових вимірів відкрила майбутнім поколінням свіжий, відроджений заново світ звуку. Він показав, що ламати стандарти й не відступатись від свого не тільки можна, а й необхідно. Вздовж життєвого шляху його вела музика…

Більше про Дебюссі читайте за посиланням.

Візуальне мистецтво

  • Мистецтво Третього Рейху: досвід дослідження

Питання взаємовідносин образотворчого мистецтва та ідеології як ніколи гостро постало у 20 столітті. Після встановлення диктатури націонал-соціалістів у Німеччині була випрацювана особлива політика щодо мистецтва взагалі та образотворчого мистецтва зокрема, яка мала на меті чітко визначити його місце і призначення в новій державі. Так народилося явище під назвою «Мистецтво Третього Рейху».

Більше про дослідження мистецтва 1930-1940 у Німеччині читайте від мистецтвознавця Руслана Лубинського в статті.

  • Александру Бассараб: легіонерський стиль

«Войовнича та героїчна естетика – одна з найоригінальніших рис будь-якого руху «нового типу», для ідеології вона нерідко стає головним мобілізаційним та пропагандистським ресурсом. Кожен політичний рух «нового типу» мав своїх художників, скульпторів, режисерів, і їх внесок у формування образу окремих партій важко переоцінити. Чи можна уявити сьогодні націонал-соціалізм без генію Арно Брекера, Йозефа Торака, Лені Ріфеншталь? Якою була б Італія фашистської епохи без Квадратного Колізею та статуй на Форумі Муссоліні? Те ж саме можна сказати і про Залізну Ґвардію. Форма, лозунги, гімни формували унікальний стиль легіонера. Цей стиль знайшов свого виразника і в образотворчому мистецтві, звали його Александру Бассараб».

Більше про митця читайте в статті.

  • Ранній нідерландський живопис у контексті «Північного Відродження»

Саме спрямованість до божественного визначала досягнення образотворчого мистецтва, вершиною яких, врешті, стало «Північне Відродження». Це явище можна впізнати, передовсім, завдяки німецькій гравюрі або ж ранньому нідерландському живопису. «Північне Відродження» не антропоцентричне, воно не орієнтоване на античний спадок, вплив якого міг бути лише опосередкований через релігійну доктрину, що постійно зазнає змін.

Статтю про явище «Північного Відродження» читайте за посиланням.

Література

  • П’єр Дріє ла Рошель: Повстання супроти європейського декадансу

Особливе місце серед представників воєнного покоління посідає француз П’єр Дріє ла Рошель. Цей парижанин був вихідцем із католицької родини середнього класу, що наклало відбиток на все його подальше життя, заклавши одну із перших цеглин у його численні протиріччя із самим собою. Пам’ятаючи про марення подвигами та здобуттям слави часів дитинства, ла Рошель із готовністю зустрічає початок війни, сподіваючись стати причетним до цих понять, випробувати власні можливості та віднайти істинне життя у Пограниччі. Таким чином перед нами постає буржуа, який усіма силами намагається виправити помилки свого виховання. Проте перший же досвід бойових дій – участь у катастрофічній для французів битві під бельгійським містечком Шарлеруа на початку війни – вніс свої корективи.

Про життя, творчість і перетворення письменника написав публіцист Іван Калюга.

  • «Історія сприймається з її епіцентру»

Передмова до першого українського перекладу творів ранньої періоду творчості німецького письменника та військового Ернста Юнґера – «Вогонь і кров», «Перелісок-125», листи часів Першої світової.

«…І саме тому так важливо, що ця збірка виходить нині. Роман «В сталевих грозах» був ідеальною книжкою, яку можна було покласти в рюкзак, вирушаючи на фронт у складі добровольчого батальйону в 2014-му році. Зрештою, я так і зробив, як і багато моїх однолітків. «Вогонь і кров» – це та книга, яку можна буде читати в холодних окопах Донбасу в році дві тисячі вісімнадцять.

Звичайно, що це видання призначається не лише для цього – так само актуальним воно буде і в мирному Києві, Харкові або Львові. По-перше, як нагадування про ту війну і про дещо забуті сторінки історії XX століття. По-друге, як приклад якісної літератури, що з’являється на хвилі політичних катаклізмів і з певного погляду завдяки ним. Хтозна, можливо, це надихне когось із українських ветеранів на написання своїх спогадів – таких текстів, що поєднували б справді майстерний художній стиль з усвідомленням значущості пережитих подій».

Читайте передмову до книги від перекладача Олександра Андрієвського.

  • 12 книг проти сучасного світу

Найбільш поверхнева рефлексія на тему недосконалості сучасності породжує дискурс полярних теорій. На інтуїтивному та емпіричному рівнях будь-яка повноцінна людина усвідомлює, що з цим світом явно щось не так. Що саме і чому так відбувається? Ми підібрали низку філософів, книги яких дадуть відповіді на ці запитання, або хоча б вкажуть вам на правильний вектор у власному пошукові.

Дбайливо відібрала книги для читачів Юлія Федосюк.

  • Піндар: вуста Аполлона

Одним із найславетніших представників урочистої хорової лірики, який має честь бути включеним у канонічний список Дев’яти ліриків філологами елліністичної Александрії, є давньогрецький поет Піндар. Літературний спадок поета налічував близько сімнадцяти книг, які були наповнені гімнами, пеанами, дифірамбами, енкоміями, епінікіями, плачами та просодіями.

Дізнавайтеся більше про славетного поета в статті Юлії Федосюк за посиланням.

Також варті Вашої уваги ряд рецензій на книги:

Залишайтеся з нами. Попереду пломінь істини!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *