«Тіні забутих предків»: Ерос і Танатос українського кінематографу

«Зі смертю Параджанова світ кіно втратив одного зі своїх чарівників», – так Федеріко Фелліні резюмував внесок українського режисера в світовий спадок безсмертного кінематографу. Без сумніву, magnum opus Сергія Параджанова – це екранізація повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Фільм показували та нагороджували відзнаками у більшості країн світ; ним захоплювались Годар, Куросава, Кустуріца, Антоніоні; щороку «Тіні забутих предків» потрапляють у різноманітні списки золотого фонду світового кіно.Мабуть, це закономірно, адже над фільмом працювали класики української культури: художник Георгій Якутович, письменник Іван Чендей, оператор Юрій Іллєнко, композитор Мирослав Скорик, актор Іван Миколайчук та багато інших.

З перших кадрів ми потрапляємо у загадковий світ гуцульської традиції. Мова, локації, музика – рішуче все просякнуто атмосферою містичних верховин. Цього ефекту режисеру вдалось добитись завдяки безпосередньому контакту з гуцульською культурою. Більше року Параджанов живе поруч з гуцулами: відвідує храми, похорони, весілля. Йому вдається відчути унікальний архаїчний традиційний світ та відзняти його фрагменти на камеру. У фільмі режисер відтворює тільки те, що пережив сам на власному досвіді, тому інколи кіно нагадує документалістику, автентичності всьому також додає і наявність справжніх гуцульських сімей на знімальному майданчику. Цьому спокусливому враженню заважає тільки надзвичайна поетика сюжету, неймовірні казкові кадри, які переносять уяву у якісь нетутешні світи. Ідеально зобразивши життя земне, Параджанов так само зворушливо змушує нас мріяти про небесне.

Талановита гра акторів, справжні гуцульські поселення в якості декорацій, автентичні костюми – все це робить картину Сергія Параджанова неперевершеним шедевром світового мистецтва. Особливе місце займає музичний супровід стрічки, адже геній композитора Мирослава Скорика зумів підняти чуттєве сприйняття фільму на нечуваний рівень.

Параджанов торкається основ людського буття: цілю його пошуків стають Ерос і Танатос. Режисер вказує на те, що ці дві категорії, якщо не зливаються, то завжди ходять дуже близько одна від одної. Кохання Івана та Марічки – це класичний європейський архетипічний сюжет. Українські «Трістан» та «Ізольда» під гнітом року в змозі реалізувати свою любов лише у смерті, земне життя не дарує їм такої потенції. «Чи будемо ми вкупі, Іванку?» – запитує Марічка. «Будете!» – відповідає глядач, розуміючи заздалегідь, що не тут, не у земному житті. 

«Тіні забутих предків» і досі залишаються прикладом справжнього мистецтва, задля втілення якого не потрібні ні гроші, ні зв’язки, ні будь-які інші обставини. Сергій Параджанов зазнавав переслідувань з боку радянської влади, сидів у в’язниці, а фільм у певний час був заборонений до показу. Минуло багато років, а ми все ще можемо насолоджуватись досконалістю витвору Параджанова та пишатись українським зразком вічного мистецтва.

Запрошуємо приєднатись до перегляду та обговорення кінострічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», що відбудеться 19 серпня у приміщенні літературного клубу «Пломінь». 

Підготувала Юлія Федосюк

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *