Штефан Ґеорґе: вступ до життя та творчості Пророка Нового Рейху

Вашій увазі рецензія на інтелектуальну біографію Штефана Ґеорґе, написану Робертом Нортоном під назвою: «Таємна Німеччина: Штефан Ґеорґе і його коло». Прочитав і поділився враженнями «Пломеню» історик Сергій Заїковський. 

Штефан Ґеорґе – одна з найвизначніших особистостей свого часу. Забутий поколіннями, що підняли на своїх стягах ненависні йому цінності. Ви мало дізнаєтеся про нього на університетській лаві, навряд прочитаєте в монографіях, що безпосередньо не сконцентровані на фігурі самого Ґеорґе та його учнів, про них згадують надзвичайно рідко, ба навіть у широкій панорамі розвитку «німецької ультраправої» першої третини століття йому відведено надзвичайно мало місця. 

Штефан Ґеорґе (зліва)

Про нього забули навіть дослідники поезії символізму. Але, відкриваючи Ґеорґе, ми відкриваємо іншу Німеччину, «Таємну» Німеччину, без якої неможливо уявити нашу з вами історичну реальність. Поет, вихователь, політик, пророк – таку характеристику дає йому відомий спеціаліст з німецького романтизму Роберт Нортон, поділивши на чотири однойменні частини свою працю, присвячену біографії Штефана Ґеорґе та його кола, обсяг якої займає майже 800 сторінок.

Ця книга могла б стати потужним ударом по застарілій картині розвитку інтелектуальної історії Заходу першої половини ХХ століття, адже докорінно змінює уявлення про німецьке минуле. На її сторінках постають «титани сучасності»: Макс Вебер, Томас Манн, Ульріх фон Віламовіц-Меллендорф, але лиш для того, щоб показати себе блідими тінями, схованими за могутнім силуетом Майстра. Це історія кола, яку ще доведеться віднайти: без Ґеорґе не було б ні Вальтера Беньяміна, ні Теодора Адорно (якщо говорити про лівих), іншою була б медієвістика, якби не було Ернста Канторовича, зрештою, Ґеорґе можна post mortem звинувачувати і в замаху на Гітлера у 1944 році.

Ми знаходимо рядки з його віршів, наприклад, в переписці Гайдеґера з Арендт – та й узагалі, спробуйте знайти хоча б одного німецького автора першої половини ХХ століття, який не цитував би Ґеорґе; його учень та «духовний син» Фрідріх Гундольф був найвизначнішим літературним критиком свого часу, в нього навчався сам Геббельс; набагато відоміший сьогодні серед поетів Райнер Марія Рільке не зміг приєднатися до кола, оскільки не дотягував у вмінні складати вірші; на шпальтах Нью-Йорк Таймс за 1929 рік Ґеорґе порівнюють за впливом на політику з  Вільсоном, Клемансо, Ганді та Леніним. Поета порівнюють із реальними політиками.

Обкладинка російського перекладу книги

Ці факти, власне, приголомшили й майбутнього автора книги. Створення повноцінної біографії Georgekreis, на що замахнувся Роберт Нортон, є першим кроком на шляху до тотальної ревізії ролі антимодернізму (альтер’модернізму?) в інтелектуальному просторі сучасності. Щоправда, сам автор дотримується ліберальних поглядів, і він впав би у цілковитий відчай, якби побачив будь-яку спробу відродити принципи кола Ґеорґе в сучасності. Його завданням було викрити вплив Поета на політику, філософію, написання історії; вписати престарілого Майстра в простір Веймарської республіки та віднайти точки зіткнення ідеології кола з націонал-соціалізмом (Новий Рейх, Панування, принцип фюрерства і так далі).

В основу книги лягла унікальна робота автора з архівом Ґеорґе (про закритість архівів та різні перипетії з документами можна дізнатися від самого Нортона: по суті, він був першим із «непосвячених» у коло, хто отримав змогу працювати з тисячами листів, рукописів, книг, що належать спадку цього чаруючого і загадкового ордену).

Таємна Німеччина від початку приваблювала як необхідна цеглина для створення цілісного образу німецької Консервативної Революції, не дарма Ґеорґе зображений на одній із хрестоматійних обкладинок дослідження Арміна Молера. Але після прочитання певні акценти змістилися, нерідко – на діаметрально-протилежні: відтак, не Ґеорґе варто сприймати як одині з аспектів багатогранної Консервативної Революції, але весь інтелектуальний простір Веймарської республіки, в чому числі й консервативно-революційний – як один із наслідків діяльності творчого генію Майстра.

На цих сторінках ми зустрічаємо цілу армію «аристократів духу» – Гуго фон Гофмансталя, Карла Вольфскеля, Альфреда Шулера, Людвіга Клагеса, двох ворогуючих між собою Фрідріхів – Гундольфа і Вольтерса, Ернста Бертрама та братів Штауффенбергів – Александра, Бертольда і Клауса. Дружба, конфлікти, гордовитість та дивовижа в рамках нової платонівської Академії. Звісно ж, навіть цього «вступу» на 800 сторінок виявляється замало. Бажання глибше розібратися в ідеях Ґеорґе відсилає до детального розгляду кожного окремого епізоду Одіссеї поетичного кола, що переросло в містико-політичний орден.

З мінусів книги можна назвати хіба що спробу автора підвести під розповідь власну мораль. Викриття «прихованого фашизму», спроба приплести сюди фрейдизм та піддати гіперкритиці будь-які возвеличення та обожнення Поета, що, по суті, є основою «релігійної» доктрини залишків кола, не полишають нас протягом всього прочитання книги. Нерідко ці коментарі виглядають недоречними та вульгарними, кочують дослівно зі сторінки на сторінку. Особливо дикими виглядають коментарі на геніальні вірші Ґеорґе, на основі змісту яких автор силиться вивести банальну ліберальну критику антимодернізму.

З іншого боку, Нортон не вдається до детального аналізу ідеології кола. Йому достатньо згадати, коли була написана якась із «духовних книг» (монументальних біографій  пантеону Georgekreis: самого Ґеорґе, Наполеона, Ніцше, Ґете, Цезара, Фрідріха ІІ та інших), описати інтер’єр «Круглої кімнати» в Мюнхені або процитувати листування двох другорядних учнів Майстра. Найважливіші тексти розглядаються поверхнево та однобоко. Можливо це й не мінус, адже книгу варто сприймати як відправну точку, від якої можна податися в більш глибоке вивчення будь-кого з представників.

Автор: Сергій Заїковський

Рецензія на книгу:
Роберт Нортон. Тайная Германия. Стефан Георге и его круг. СПб.: Наука, 2016.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *