«Символічна» природа людини за Ернстом Кассирером

Ернст Кассирер був представником Марбурзької школи неокантіанства. Разом із Германом Когеном та Паулем Наторпом, Кассирер розробляв «удосконалений» кантівський ідеалізм у межах логічної та природознавчої сфер. Проте написання magnum opus філософа, «Філософія символічних форм», відбулося не у світлі проблематики Марбурзької школи.

«Філософія символічних форм» (1923-1929)

«Перед нами не мирний розвиток понять чи теорій і не зіткнення сил протистояння. Історія антропологічної філософії переповнена глибоких людських пристрастей та емоцій… Тут уся людська доля у напруженому очікуванні останнього суду»[1].

Оскільки сам філософ наголошував на важливості історії розгортання філософської думки в аспекті вчення про людину, розглядання окремих аспектів людського світу стояло на заваді цілісному розумінню та знаходження відповіді на питання – що ж таке людина?

Універсальна модель

В дусі німецької традиції Ернст Кассирер пропонує універсальне уявлення про людину та її світ. Його вчення про людину постає як логічне довершення філософії Канта, але водночас і як самобутня філософія: пошуки апріорних універсалій приводять Кассирера до віднаходження функціональної універсалії – символу.

Методологію для своєї теорії Кассирер черпає частково із праць біолога Йоганна Ікскюля. Як послідовник віталізму, Ікскюль обстоював ідею довершеності природи, де кожен із видів живої природи повністю пристосований до сфери свого проживання. Рецептори та афектори, що від природи мають ті чи інші тварини, забезпечують  у повній мірі виживання видів у природному середовищі, тож у кожного з істот  існує свій «світ». «Функціональне коло» рецепторів та афекторів можна дослідити завдяки анатомічному аналізові, тож, питає Кассирер, можливо, посередництвом цієї теорії, можна дослідити і людину?

Символічний світ людини

За Кассирером, людина втратила свою першопочаткову природу в аспекті деяких інстинктів: комунікації та пристосованості. Заповнює цю «недостатність» людина засобами символічних форм. В той час як тварини реагують на зовнішні стимули безпосередньо, людина застосовує мисленнєве зусилля, тобто трансформує зовнішню дійсність у прийнятні форми. Саме це і є символічним світом людини.

Символ виступає посередником між людиною та навколишнім світом, а сукупність символів утворює культуру. Отож, людина асоціює та усвідомлює себе лише через символічний універсум – культуру. Тому, Кассирер стверджує, що людина – це homo simbolicum.

Кассирер у новому ключі застосовує трансцендентальний метод: не до об’єктивного наукового пізнання, а до суб’єктивної сфери культури. Оскільки людина перебуває у взаємозалежності з символом, лишається неможливим пізнати людину поза контекстом її символічного світу.

Ернст Кассирер та Мартін Гайдеґер (Давос, 1929)

«Філософія символічних форм»

Людська культура в цілому може бути описаною як «процес прогресивного звільнення людиною самого себе», – пише Кассирер. «Філософська дуель» із Гайдеґером у Давосі наштовхнула Кассирера на необхідність твердого обстоювання тези про важливість культури, як власне «людськості».

«Філософія символічних форм» – це універсальна концепція трактування буття за Е. Кассирером. Сфери та форми дійсності виступають засобами перетворення чистого духу, тож реальність завжди наділена символізмом. Таким чином «філософія символічних форм» постає не лише тлумаченням форм та пошуком закономірностей, але й постуляцією реальності.

Культура постає виключно у функціональному взаємозв’язку та цілісності зі своїми проявами.

Культура як ключ до пізнання людини

Духовне у філософії Кассирера постає як сфера реалізації духу, і включає в себе культуру, історію, релігію, міф та інтелектуальну діяльність людини.

Людина пізнавана лише у принциповій єдності зі своїм символічним світом, її культурою.

«Той, хто живе у згоді з самим собою, зі своїм власним внутрішнім демоном, живе в гармонії зі Всесвітом-універсумом, адже і будова Всесвіту і особистості є нічим іншим як різноманітним проявом спільного фундаментального принципу. Людина довела притаманну йому здатність до критичного мислення, судження, розрізнення, зрозумівши, що найголовніший бік у цьому відношення – «Я», а не Універсум»[2].

Цією цитатою Кассирер виводить важливе твердження своєї антропологічної позиції, відповідно до якої зовнішній світ виступає творінням символічного світу людини, тобто повністю залежним і підкореним Символом.

Кассирер вказує, що життя без символічного світу нагадує міф про Платонову печеру. Обмежена своїми біологічними потребами та їхнім задоволенням людина не матиме змоги доступитися до світу мистецтва, релігії, науки чи філософії.

Культура важлива лексикою форм, адже саме «форма дає речі буття». Сам філософ апелює до історії науки, в якій виняткову роль завжди відігравало знаходження формули, як явище, котре репрезентує річ, але нею не є.

Різні сфери культури людини, попри відмінності своєї форми та способу вираження, постають тотожними в духовному походженні. Тож форма виразу постає шляхом об’єктивації духу. Кассирер пише, що пізнання різних культурних форм у такому ключі дозволяє побачити єдину філософію гуманітарних наук. Ключовим питанням культури лишається пошук принципу, за яким формується та проявляється духовна енергія. Водночас процес культури, на думку філософа, постає процесом «усвідомлення свободи».

Ернст Кассирер (по центру)

Кассирер ототожнює поняття «культури» та «цивілізації», але «цивілізація» виступає вдосконаленою формою суспільного влаштування, де символ є інструментом та методом пізнання. Тобто «символізація» як історичний процес призведе до зростання «цивілізації».

Символ

Фізична реальність із плином історії вже не протистоїть людині як у ранішні епохи, вона «віддаляється по мірі того, як росте символічна діяльність людини». Сам Кассирер пише, що «все, що приходить людині ззовні – нікчемне та пусте». Тобто для людини сенс має лише те, що залежить, впливає чи дотичне до самої людини та її діяльності.

Людське існування без символічного світу було би неможливим, адже він «довершує» недосконалу природу людини. Символ лишається виключно продуктом притаманним людини, відтак і сенс має лише для людини.

В цьому сенсі Кассирер робить крок від кантіанства, ствердивши, що «свобода» має бути поширеною за межі етичних категорій. «Свобода» – це вияв «людськості», адже лише людина здатна перетворювати дійсність навколо себе, протистояти їй.

Кассирер пропонує досліджувати культурний досвід із позиції його послідовної реалізації в історії. Тобто види культурної діяльності людини постають як стадії саморозвитку духу, та, відповідно, етапами самореалізації людської сутності[3].

Символічний універсум

Релігія та міф для Кассирера – головні компоненти символічного світу людини. Спроба сформулювати визначення для поняття міфу звучить наступним чином: «Міф – синтез логічного та алогічного» – відтак, природа міфічного у діалектизмі, де поєднані самоусвідомлення себе в бутті через соціальну приналежність, та в області надреального, де міф виступає колективною ідентичністю.

Кассирер застерігає, що люди завжди схильні позиціонувати власний символічний світ у «центр світу і зразок для решти Всесвіту». Зазначене твердження здатне відсилати нас до історичного тла написання Кассирером цієї філософської праці. Подібна екстраполяція власного символічного світу здатна призвести до прикрих, а деколи й фатальних наслідків.

Людська свідомість на ранішніх стадіях розвитку була спрямована виключно на зовнішній світ, проте згодом, після сократичного повороту, предмет пізнання змістився всередину. З того часу самопізнання безапеляційно стає основним обов’язком та предметом рефлексії людини. Суб’єкти, занурені у саморефлексію, через посередництво соціальної взаємодії стають відповідальними перед одне одним – «моральними істотами».

До символічного універсуму широко належать суспільно-політичні ідеї. Сам Кассирер писав, що «природа людини вписана у природу держави». Такі форми систематизації людей як мова, релігія та мистецтво значно відстають за масштабністю у порівнянні з інститутом держави. За логікою викладу культура людини може бути пояснена найширше у політичних термінах, вужче – у соціологічних, ще вужче – в гуманітарних термінах.

За Кассирером, людину можна пізнати лише за її діяльністю. Аналіз структур та сфер людської діяльності здатен до розширення меж знання в антропологічному дискурсі.

Культурно-філософська концепція антропології Е. Кассирера стверджує про «зануреність» людини в символічний світ. Лише за посередництва символу людина реалізує свою «людяність». Одним із найважливіших аспектів репрезентації людини у світі є суспільно-політична інституція – держава.

Автор: Анна Клокун

Примітки:

[1] Кассирер, Э. Избранное. Опыт о человеке Текст. / Э. Кассирер / пер. Ю. А. Муравьева. – М.: Гардарика, 1998. – С. 452.

[2] Кассирер, Э. Избранное. Опыт о человеке Текст. / Э. Кассирер / пер. Ю. А. Муравьева. -М.: Гардарика, 1998. – С. 451.

[3] Мінаков М. Поняття прафеноменів та культурного досвіду у філософії Е. Кассірера. // Мультиверсум : філософський альманах / НАН України, Ін-т філософ. ім. Г.С. Сковороди. — Київ : Український Центр духовної культури, 2006. — Вип. 54. — С. 111-116.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *